кріпосник

кріпосни́к

-а, ч., іст.

Поміщик-реакціонер, що застосовував кріпосницькі методи експлуатації селянства.

Значення в інших словниках

1. кріпосник — кріпосни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кріпосник — Кріпак  Словник чужослів Павло Штепа
3. кріпосник — КРІПОСНИ́К, а́, ч., іст. Поміщик, який жорстоко експлуатував селянство. Шевченко на сторінках своїх захалявних книжечок зводив довгий рахунок з усіма кріпосниками (З. Тулуб); Павло не стерпів. – Чому ж запрошує того похмурого кріпосника до себе? (М.  Словник української мови у 20 томах
4. кріпосник — КРІПОСНИ́К, а́, ч., іст. Поміщик-реакціонер, що застосовував кріпосницькі методи експлуатації селянства. Тоді, в епоху «60-х років», сила кріпосників була надламана.. (Ленін, 1, 1948, 254); // перен., розм. Про жорстоку, деспотичну людину.  Словник української мови в 11 томах