лунати

луна́ти

-ає, недок.

1》 Те саме, що звучати 2).

|| Бути сповненим звучання.

|| Звучати як відзвук, відгомін чого-небудь.

|| безос.

2》 перен. Поширюватися далеко, бути відомим скрізь.

Значення в інших словниках

1. лунати — (про звуки, які поширюються) линути, литися, нестися, (широко) розлягатися, розкочуватися.  Словник синонімів Полюги
2. лунати — луна́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. лунати — Звучати, гучати, бриніти; (дзвінко) дзвеніти; (далеко) розлягатися, розкочуватися; (різко) розтинатися; (у пам'яті) не зникати, зберігатися.  Словник синонімів Караванського
4. лунати — див. гриміти; звучати  Словник синонімів Вусика
5. лунати — ЛУНА́ТИ, а́є, недок. 1. Те саме, що звуча́ти 2. Голос Семена Івановича лунав по лісу чимраз гучніше й азартніше (Б. Антоненко-Давидович); У свiтлицi лунало багато голосiв, бряжчали келихи, дзвенiли братини (С.  Словник української мови у 20 томах
6. лунати — ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил.  Словник синонімів української мови
7. лунати — Луна́ти, -на́ю, -на́єш, -на́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. лунати — ЛУНА́ТИ, а́є, недок. 1. Те саме, що звуча́ти 2. Далеко співи десь лунають, На небі зірка миготить (Пісні та романси.., II, 1956, 209); Його голос лунав по пустім коридорі і відбивався десь далеко в другім його кінці (Фр.  Словник української мови в 11 томах
9. лунати — Луна́ти, -на́ю, -єш гл. Откликаться (о звукѣ), раздаваться. Так співає, аж по селу лунає. МВ. І. 93. А про мене... лунала луна, що в мене купи, дак усе пійде в руку. Г. Барв. 418.  Словник української мови Грінченка