наголінник

наголі́нник

-а, ч.

Частина металевої збруї, що накладалася на голінку.

|| Все, що накладалось, одягалось на голінку.

Значення в інших словниках

1. наголінник — Наголінник: — наколінник (у панцирі) [4] — частина лицарського панцира для захисту колін від ударів [XII]  Словник з творів Івана Франка
2. наголінник — наголі́нник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. наголінник — НАГОЛІ́ННИК, а, ч., заст. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (І.  Словник української мови у 20 томах
4. наголінник — НАГОЛІ́ННИК, а, ч. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (Фр., VI, 1951, 45); // Все, що накладалось, одягалось на голінку.  Словник української мови в 11 томах