пантеличити

пантели́чити

-чу, -чиш, недок., перех., розм.

Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти.

Значення в інших словниках

1. пантеличити — пантели́чити дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пантеличити — див. обманювати  Словник синонімів Вусика
3. пантеличити — ПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, розм. Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти. – Кохання шкідливе для нашої сучасності, бо воно пантеличить людину. (В. Підмогильний).  Словник української мови у 20 томах
4. пантеличити — ПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти.  Словник української мови в 11 томах