пантеличити

ПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, розм.

Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти.

– Кохання шкідливе для нашої сучасності, бо воно пантеличить людину. (В. Підмогильний).

Значення в інших словниках

1. пантеличити — пантели́чити дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пантеличити — див. обманювати  Словник синонімів Вусика
3. пантеличити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пантеличити — ПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Призводити до нездатності звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; збивати з пуття; непокоїти.  Словник української мови в 11 томах