поголоска

поголо́ска

-и, ж.

1》 Чутка, вірогідність якої не встановлено.

|| Свідомо неправдива чутка; плітка.

|| Недобра слава; поговір.

2》 Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь.

3》 рідко. Те саме, що поговірка 3).

Значення в інших словниках

1. поголоска — поголо́ска іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. поголоска — Чутка; плітка, ПОГОВІР; звістка; п! ПЛІТКА.  Словник синонімів Караванського
3. поголоска — див. звістка; наклеп  Словник синонімів Вусика
4. поголоска — По́голоска, -ски, -сці; -лоски, -лосок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поголоска — ПОГОЛО́СКА, и, ж. 1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (М.  Словник української мови у 20 томах
6. поголоска — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн.  Словник синонімів української мови
7. поголоска — ПОГОЛО́СКА, и, ж. 1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
8. поголоска — Поголо́ска, -ки ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107.  Словник української мови Грінченка