співзвучний

співзву́чний

-а, -е.

1》 муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти.

2》 Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова.

3》 перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний.

Значення в інших словниках

1. співзвучний — співзву́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. співзвучний — СПІВЗВУ́ЧНИЙ, а, е. 1. муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти. 2. Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова. 3. перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний.  Словник української мови у 20 томах
3. співзвучний — СХО́ЖИЙ (який має багато спільного з ким-, чим-небудь, майже такий, як інший), ПОДІ́БНИЙ, ПІДХО́ЖИЙ розм., ПОХО́ЖИЙ розм., ДОСТЕМЕ́ННИЙ підсил. розм., ТОЧНІ́СІНЬКИЙ підсил. розм., ЗБІ́ЖНИЙ рідше; ВИ́ЛИТИЙ розм., ВИ́КАПАНИЙ розм. (перев.  Словник синонімів української мови
4. співзвучний — СПІВЗВУ́ЧНИЙ, а, е. 1. муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти. 2. Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова. 3. перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний.  Словник української мови в 11 томах