стовбичити

стовби́чити

-чу, -чиш, недок.

1》 Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети).

|| Видаватися, виступати над поверхнею, вирізнятися серед навколишнього простору.

2》 розм. Стояти, бути на ногах.

|| Постійно перебувати де-небудь. Стовбичити над душею.

3》 розм. Проводити час безцільно, нічим не займаючись.

Значення в інших словниках

1. стовбичити — стовби́чити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. стовбичити — СТИРЧАТИ, о. стояти, як стовп; (над душею) стояти, виснути, стриміти; (без діла) байдикувати; п! БОВВАНІТИ, МАЯЧИТИ.  Словник синонімів Караванського
3. стовбичити — див. стояти  Словник синонімів Вусика
4. стовбичити — СТОВБИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (М.  Словник української мови у 20 томах
5. стовбичити — СТОВБИ́ЧИТИ розм. (стояти, бути на ногах; бути присутнім, перебувати де-небудь — недоречно, небажано, без діла і т. ін.), СТИРЧА́ТИ розм., СТОВБЕНІ́ТИ розм., СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ) розм., МАНЯЧИ́ТИ (МАНЯЧІ́ТИ) розм.; ТОПТА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм.  Словник синонімів української мови
6. стовбичити — Стовби́чити, -би́чу, -би́чиш, -би́чать; не стовби́ч, -би́чте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. стовбичити — СТОВБИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (Трубл.  Словник української мови в 11 томах
8. стовбичити — Стовбичити, -чу, -чиш гл. Стоять какъ столбъ, торчать. Сядь та не стовбич.  Словник української мови Грінченка