колона

(фр. < лат. — стовп)

Кругла або багатокутна у перетині підпора, звичайно складається з увінчаного капітеллю фусту (стовбура), що може спиратися на базу. Являючись компонентом стояково-балкової конструктивної системи, К. вживалися в архітектурі всіх часів і народів. Її походження пов'язано також з символікою природних форм, зокрема дерева; вона вважається стародавнім фалічним символом, зображенням животворящого начала. Підтвердженням є форми перших монументальних архітектурних творів — менгірів, встановлення окремих К., які нічого не підтримували, не мали ніякої конструктивної необхідності. Нарешті, окрема К. могла матеріально увічнювати стовп диму над жертовником, що вертикально здіймався до небесних богів. Тому їхнє завершення відповідними скульптурними зображеннями відображало певні культи (дельфіна — давньоримської Церери, лева — вавілонського Мардука, барана — шумеро-аккадського Оаннеса, колеса — Будди). В епоху Античності К. стала величним п'єдесталом для увічнення імператорів, шляховим знаком, символом культурного центру ойкумени ("Золотий міліарій" і "Центр Рима"). Особливий зміст отримували дві К., що фланкували проїзд або вхід (докл. див. ворота). В сакральному мистецтві зламана К. — символ передчасно обірваного життя. Метафоричне значення вона мала і в Новий час. У всесвітній історії архітектури спостерігались різні за формою К.: геометрично правильні у вигляді циліндрів або багатогранних призм фусти з простими капітелями або збагаченими пластичними елементами, а також "зображальні", що повторювали мотиви рослинного світу. Поряд з широко розповсюдженими, т. зв. класичними — тосканськими, доричними, іонічними, корінфськими, композитними за характером побудови і призначенням прийнято розрізняти:

вотивні колони — ритуальні стовпи у стародавньому храмі, на священній ділянці.

впалі колони — напівколони, які втоплені у вузькі вертикальні ніші і не виступають за поверхню стіни. Суперечать функції К. як вільно поставленої підпори, але створюють напружену гру світлотіні і стали популярними в бароко та інших стильових напрямках.

гаторичні колони — стовпи, увінчані зображеннями богині Гатор (докл. див. капітель).

зв'язані колони — узагальнена назва К., які частково виступають з масиву стіни, на одну, дві або три чверті, тобто напівколони, тричетвертні.

канделябрні (балюстрадні) колони — мають різні розміри у перетині та багато орнаментовану нижню частину фусту.

кручені колони — з фустами, які виконані спіралеподібно. Атектонічність, деструктивність їх форми приваблювали візантійських і готичних зодчих, а також архітекторів бароко для виразу нематеріальності маси (порівн. соломоники). Ця риса також підкреслювалась інкрустацією фусту різнокольоровою мозаїкою.

муфтіровані колони — з фустами, циліндричні об'єми яких збагачені муфтами у вигляді призматичних або циліндричних кам'яних блоків або такої ж форми дерев'яними брусами.

приставні колони — розташовані біля самої стіни.

протодоричні колони — з канелюрованими фустами, які ще не отримали капітелей.

ростральні колони — тріумфальні колони, прикрашені рострами, тобто скульптурними зображеннями носів кораблів. Вперше носи кораблів, переможених у битві 338 р. до н. е., прикрасили у якості трофеїв трибуну в Стародавньому Римі. Як правило, К. р. ставляться окремо і споруджуються на честь військових перемог, символізуючи морську могутність держави.

службові (приставні) колони — напівколони, що підтримують п'яти склепіння або нервюри.

спаровані колони — розташовані попарно.

тричетвертні колони — заглиблені на одну чверть діаметра у масив стіни і на три четверті виступаючі над площиною.

тріумфальні колони — докл. див. тріумфальна колона.