двірник
Дві́рник. Начальник селянської громади. Старшина громадска — се є начальник громадский (двірник), і найменьше двох присяжних; їх вибирають з-межи себе радні грамадскі (См.-Стоцький, Громада, 5); - З моєї хати, що мені ії батько полишив, і йти в жебри? О правдонько, де ти?! Жебрати, жебрати!.. Я! Я, що мій дід був заможним ґаздою і першим церковним братом, був двірником! Де батько мій помер, як чесний господар, я би мав... я піду хоч би і нині! — кликнув по якійсь розпучливій задумі з несказанною гореапо (Коб., Банк рустикальний, 39); Цигани мали тут свого, окремого двірника, своїх громадських радних і держалися кріпко своїх звичаїв і циганських установ (Коб., Земля, 296).
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- двірник — двірни́к 1 іменник чоловічого роду, істота про людину розм. двірни́к 2 іменник чоловічого роду рухома стрілка на склі автомобіля Орфографічний словник української мови
- двірник — -а, ч. 1》 Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору. 2》 розм. Рухома стрілка для механічного очищення вітрового скла автомашини від снігу, пилу, крапель. Великий тлумачний словник сучасної мови
- двірник — хохл. (дворнік) брамник брамник, див. швайцар Словник чужослів Павло Штепа
- двірник — син. антон, гарбіджмен. Словник жарґонної лексики української мови
- двірник — ДВІ́РНИ́К, дві́рника́, ч. 1. Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору. Він зайшов до двірника, почав розпитувати його (Мик. Словник української мови в 11 томах