двірник
ДВІ́РНИ́К, дві́рника́, ч.
1. Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору.
Він зайшов до двірника, почав розпитувати його (Мик., II, 1957, 343);
Двірники ще замітали вулиці й поливали тротуари з довгих шлангів (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
2. розм. Рухома стрілка для механічного очищання вітрового скла автомашини від снігу, пилу, крапель.
Дощ барабанив по криші [покрівлі] лімузина, спливав по вікнах, з лобового скла його запопадливо стирали механічні двірники (Дмит., Розлука, 1957, 224);
Водій пильно вдивлявся у невелике півколо очищеного «двірником» вітрового скла (Веч. Київ, 7.IV 1958, 2).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- двірник — двірни́к 1 іменник чоловічого роду, істота про людину розм. двірни́к 2 іменник чоловічого роду рухома стрілка на склі автомобіля Орфографічний словник української мови
- двірник — Дві́рник. Начальник селянської громади. Старшина громадска — се є начальник громадский (двірник), і найменьше двох присяжних; їх вибирають з-межи себе радні грамадскі (См.-Стоцький, Громада, 5); - З моєї хати, що мені ії батько полишив, і йти в жебри?... Українська літературна мова на Буковині
- двірник — -а, ч. 1》 Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору. 2》 розм. Рухома стрілка для механічного очищення вітрового скла автомашини від снігу, пилу, крапель. Великий тлумачний словник сучасної мови
- двірник — хохл. (дворнік) брамник брамник, див. швайцар Словник чужослів Павло Штепа
- двірник — син. антон, гарбіджмен. Словник жарґонної лексики української мови