1. Українська літературна мова на Буковині

рішучий

Рішу́чий. Категоричний. Рішучий висновок — се силльогістичний висновок, зложений із трьох рішучих присудів. Він опираєть ся на основі: що прислугує родови, те прислугує і ґатункови, а що противить ся родови, те противить ся і ґатункови (що говоримо про цілину обсягу, те саме можемо сказати про частину обсягу) (Канюк, 1911, 36).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рішучий — (який виявляє категоричність) твердий, категоричний, (який не терпить заперечення) безапеляційний, беззаперечний, книжн. ультимативний. Словник синонімів Полюги
  2. рішучий — рішу́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. рішучий — Сміливий, безстрашний, р. наважливий, с. безоглядний, відчайдушний; (протест) категоричний; (норов) незламний, непохитний; (- ходу) упевнений, твердий; (бій) безкомпромісний, завзятий, непримиренний, п. останній; (наступ) наполегливий; (поворіт) переломний, переломовий, вирішальний, кардинальний. Словник синонімів Караванського
  4. рішучий — див. завзятий; хоробрий Словник синонімів Вусика
  5. рішучий — -а, -е. 1》 Сміливий, непохитний у своїх рішеннях, діях, вчинках. || Який виражає сміливість, непохитність людини, свідчить про її впевненість, твердість характеру і т. ін. 2》 Дуже наполегливий, сильний, енергійний, завзятий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. рішучий — РІШУ́ЧИЙ, а, е. 1. Сміливий, непохитний у своїх рішеннях, діях, вчинках. Хома ходив од хати до хати. – Як вдарять у дзвони – виходь. Хто не вийде, буду палити. Він був рішучий; видко було, що він не жартує (М. Словник української мови у 20 томах
  7. рішучий — ВИРІША́ЛЬНИЙ (який приводить до завершення, до закінчення чого-небудь), ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ, ОСТАТО́ЧНИЙ, ОСТА́ННІЙ, РІШУ́ЧИЙ. Полки готувались до вирішального штурму (О. Гончар); Був концерт... не концерт, а генеральна репетиція (І. Словник синонімів української мови
  8. рішучий — Рішу́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. рішучий — РІШУ́ЧИЙ, а, е. 1. Сміливий, непохитний у своїх рішеннях, діях, вчинках. Хома ходив од хати до хати. — Як вдарять у дзвони — виходь. Хто не вийде, буду палити. Він був рішучий; видко було, що він не жартує (Коцюб. Словник української мови в 11 томах