уміти
Умі́ти. Знати мову, володіти мовою. Роками жадає ся, аби інспектори уміли добре 3 мови краєві, а сего не можна сказати о недавно іменованих інспекторах (Б., 1895, 5, 3); Сли ми домагаємо ся, аби власти державні і шкільні уважали на то, чи катихити, іменовані властию церковною, уміють язик дітий, котрих мають учити, то се здає ся мені річ зовсім справедлива (Б., 1895, 8, 3); Хлопець з укінченою 6-ю клясою виділовою, що добре уміє по-руски і по-німецки, знайде місце в друкарни “РускоїРади” (Б., 1904, оголош.)
// пол. umieć — уміти, знати, umieć czytać — уміти читати, umieć na pamięć — знати напам’ять, umieć po polsku — знати польську мову.
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- уміти — умі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- уміти — ВМІТИ, (оповідати) мати хист <�здібність, здатність>; ЖМ. знати, тямити; (зробити) могти; док. ЗУМІТИ, змогти, потрапити, вдати. Словник синонімів Караванського
- уміти — [ўм'ітие] = вміти ўм'ійу, ўм'ійеиш Орфоепічний словник української мови
- уміти — моск. знати долати, здолати, здоліти, по здолати, знати, визнаватися, визнатися, узнаватися, узнати, могти, змогти, спромагати, спромогти, розумітися, розуміти, зрозуміти, трапити, потрапляти, потрапити, утинати, утнути, утяти, шнипорити, зішнипорити... Словник чужослів Павло Штепа
- уміти — УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін. 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих .. краков'яків, уміла так гарно танцювати (Леся Українка); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (З. Словник української мови у 20 томах
- уміти — умі́ти: ◊ умі́ти, що ку́рка забу́ла нічого не вміти (Франко) ◊ уміти як катари́нка → катеринка Лексикон львівський: поважно і на жарт
- уміти — Горілка не дівка, а мачуха не мати, але вміють добре голову завертати. Залюблений парубок піддається волі дівчнии, а пасерби бояться мачухи. Щоб других навчити, треба самому уміти. Хто сам невміє, той і другого не навчить. Уміла варити, та вміла давати. Приповідки або українсько-народня філософія
- уміти — (вміти), -ію, -ієш, недок., перев. з інфін. 1》 Володіти умінням робити що-небудь. || Мати здібність, здатність до чого-небудь. || Бути в змозі, могти зробити що-небудь. 2》 розм. Знати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уміти — ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити), ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́ діал., ПРИМОГТИ́СЯ діал., УДА́ТИ (ВДА́ТИ) діал. Словник синонімів української мови
- уміти — УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін. 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих.. краков’яків, уміла так гарно танцювати (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- уміти — Уміти, умію, -єш гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Словник української мови Грінченка