уміти
УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін.
1. Володіти умінням робити що-небудь.
Зоня знала стільки веселих.. краков’яків, уміла так гарно танцювати (Л. Укр., III, 1952, 647);
Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (Тулуб, В степу.., 1964, 59);
— Нам, товаришу Оленчук, зараз потрібні люди, які досконало знають Сиваш, уміють орієнтуватись на ньому не тільки вдень, а й вночі (Гончар, II, 1959, 398);
// Мати здібність, здатність до чого-небудь.
Марічка і сама вміла складати пісні (Коцюб., II, 1955, 314);
Умів Юрчик оповідати як ніхто! Славився тим (Хотк., II, 1966, 153);
— Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (Довж., І, 1958, 478);
// Бути в змозі, могти зробити що-небудь.
Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1963, 25);
Він закляк, як та худобина, якій болить щось усередині, а сказати вона про те не вміє (Тют., Вир, 1964, 295).
◊ Не вмі́ти сло́ва (двох слів) ви́мовити (сказа́ти) див. сло́во;
Умі́ти поверну́тися див. поверта́тися¹.
2. розм. Знати.
— Хлопці, чутно, співають, — цокоче дівчина. — Та таких гарних пісень! Наші хлопці таких і не вміють; мабуть, то байрачани… (Мирний, І, 1949, 317);
Батюшчин машталір був колись у солдатах [солдатах] і вміє багато слів, що й учительша їх не чула (Мик., Кадильниця, 1959, 6).
Значення в інших словниках
- уміти — умі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- уміти — Умі́ти. Знати мову, володіти мовою. Роками жадає ся, аби інспектори уміли добре 3 мови краєві, а сего не можна сказати о недавно іменованих інспекторах (Б. Українська літературна мова на Буковині
- уміти — ВМІТИ, (оповідати) мати хист <�здібність, здатність>; ЖМ. знати, тямити; (зробити) могти; док. ЗУМІТИ, змогти, потрапити, вдати. Словник синонімів Караванського
- уміти — [ўм'ітие] = вміти ўм'ійу, ўм'ійеиш Орфоепічний словник української мови
- уміти — моск. знати долати, здолати, здоліти, по здолати, знати, визнаватися, визнатися, узнаватися, узнати, могти, змогти, спромагати, спромогти, розумітися, розуміти, зрозуміти, трапити, потрапляти, потрапити, утинати, утнути, утяти, шнипорити, зішнипорити... Словник чужослів Павло Штепа
- уміти — УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін. 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих .. краков'яків, уміла так гарно танцювати (Леся Українка); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (З. Словник української мови у 20 томах
- уміти — умі́ти: ◊ умі́ти, що ку́рка забу́ла нічого не вміти (Франко) ◊ уміти як катари́нка → катеринка Лексикон львівський: поважно і на жарт
- уміти — Горілка не дівка, а мачуха не мати, але вміють добре голову завертати. Залюблений парубок піддається волі дівчнии, а пасерби бояться мачухи. Щоб других навчити, треба самому уміти. Хто сам невміє, той і другого не навчить. Уміла варити, та вміла давати. Приповідки або українсько-народня філософія
- уміти — (вміти), -ію, -ієш, недок., перев. з інфін. 1》 Володіти умінням робити що-небудь. || Мати здібність, здатність до чого-небудь. || Бути в змозі, могти зробити що-небудь. 2》 розм. Знати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уміти — ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити), ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́ діал., ПРИМОГТИ́СЯ діал., УДА́ТИ (ВДА́ТИ) діал. Словник синонімів української мови
- уміти — Уміти, умію, -єш гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Словник української мови Грінченка