уміти
умі́ти
[ўм'ітие]
= вміти
ўм'ійу, ўм'ійеиш
Джерело:
Орфоепічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- уміти — умі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- уміти — Умі́ти. Знати мову, володіти мовою. Роками жадає ся, аби інспектори уміли добре 3 мови краєві, а сего не можна сказати о недавно іменованих інспекторах (Б. Українська літературна мова на Буковині
- уміти — ВМІТИ, (оповідати) мати хист <�здібність, здатність>; ЖМ. знати, тямити; (зробити) могти; док. ЗУМІТИ, змогти, потрапити, вдати. Словник синонімів Караванського
- уміти — моск. знати долати, здолати, здоліти, по здолати, знати, визнаватися, визнатися, узнаватися, узнати, могти, змогти, спромагати, спромогти, розумітися, розуміти, зрозуміти, трапити, потрапляти, потрапити, утинати, утнути, утяти, шнипорити, зішнипорити... Словник чужослів Павло Штепа
- уміти — УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін. 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих .. краков'яків, уміла так гарно танцювати (Леся Українка); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (З. Словник української мови у 20 томах
- уміти — умі́ти: ◊ умі́ти, що ку́рка забу́ла нічого не вміти (Франко) ◊ уміти як катари́нка → катеринка Лексикон львівський: поважно і на жарт
- уміти — Горілка не дівка, а мачуха не мати, але вміють добре голову завертати. Залюблений парубок піддається волі дівчнии, а пасерби бояться мачухи. Щоб других навчити, треба самому уміти. Хто сам невміє, той і другого не навчить. Уміла варити, та вміла давати. Приповідки або українсько-народня філософія
- уміти — (вміти), -ію, -ієш, недок., перев. з інфін. 1》 Володіти умінням робити що-небудь. || Мати здібність, здатність до чого-небудь. || Бути в змозі, могти зробити що-небудь. 2》 розм. Знати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уміти — ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити), ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́ діал., ПРИМОГТИ́СЯ діал., УДА́ТИ (ВДА́ТИ) діал. Словник синонімів української мови
- уміти — УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ), і́ю, і́єш, недок., перев. з інфін. 1. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих.. краков’яків, уміла так гарно танцювати (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- уміти — Уміти, умію, -єш гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Словник української мови Грінченка