рицар

Рицар чи лицар?

Не тільки в сучасній українській художній літературі, публіцистиці й перекладах, ба інколи також у наших класичних творах натрапляємо на слова рицар, рицарство, рицарський: «Кругом усе старе рицарство розтавало» (Панас Мирний); «Старий дуже поважав його за незвичайне рицарство і військову обізнаність» (І. Ле); «Усі вони ревно берегли чистоту рицарської крові свого далекого предка» (В. Собко).

Проте більшість наших класиків, починаючи від І. Котляревського, давала перевагу словам лицар, лицарський, як то з діда-прадіда вимовляв наш народ. Читаємо в «Енеїді» І. Котляревського: «Там лицар всякий парубійко», «Товаришеві Низ сказав: — Не все вперед — назад дивися, ти з лицарства глузд потеряв», «Силач, козак лицарковатий»; бачимо в Марка Вовчка: «Такий же то виріс козак з нього хороший! Що до коня, що до зброї, що до звичаїв лицарських!» Не іншого, а тільки цього слова додержувавсь і Т. Шевченко: «Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Івана, лицаря старого»; те саме знаходимо в І. Франка: «Хіба ж так чесний лицар нападає?»

Таких прикладів із нашої класики й фольклору можна навести ще багато, але мимоволі виникає питання: чи є потреба в існуванні двох паралельних слів, що мають різний звук, але однакове значення? Дехто вважає, що слово лицар слід застосовувати тільки до людей української національної належності, а в інших випадках більше пасує, мовляв, слово рицар.

Навряд чи є потреба в такому нетривкому правилі, що вносить плутанину, тим більше, що воно суперечить нашій мовній традиції: Т. Шевченко називав і кавказьких горян лицарями — «І вам слава, сині гори, кригою окуті, і вам, лицарі великі, богом не забуті»; не вагалась і Леся Українка послуговуватися цим словом, пишучи про шотландців: «Шотландське лицарство усе пішло служити в англійському війську».

З цього можна зробити висновок: краще скрізь, у всіх випадках, користуватись тільки давнім українським словом лицар, що прийшло в нашу літературу з уст народу.

Джерело: «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рицар — ГЕРО́Й (відважна, хоробра людина), БОГАТИ́Р, ЛИ́ЦАР, ЗВИТЯ́ЖЕЦЬ уроч., ВИ́ТЯЗЬ поет., уроч., РИ́ЦАР рідше. І всі побачили тоді, що в час війни страшної герої, вславлені в труді, на фронті теж герої (Н. Забіла); Живуть богатирі законами безсмертя (Л. Словник синонімів української мови
  2. рицар — див. хоробрий Словник синонімів Вусика
  3. рицар — ри́цар іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. рицар — РИ́ЦАР, я, ч. Те саме, що ли́цар. Кінних воїнів-феодалів називали рицарями (Іст. середніх віків, 1955, 32); Матросе, відважний матросе, Нової Іспанії рицар, Збудив ти захоплення й подив У людства всієї землі (Перв. Словник української мови в 11 томах
  5. рицар — РИ́ЦАР, я, ч. Те саме, що ли́цар. Кінних воїнів-феодалів називали рицарями (з навч. літ.); Матросе, відважний матросе, Нової Іспанії рицар, Збудив ти захоплення й подив У людства всієї землі (Л. Первомайський); * У порівн. Вася Багіров .. Словник української мови у 20 томах
  6. рицар — -я, ч. Те саме, що лицар. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. рицар — Лицар Словник чужослів Павло Штепа
  8. рицар — Ри́цар, -ря; звич. ли́цар, -ря Правописний словник Голоскевича (1929 р.)