архів

рос. архив

(від латин archivum-урядовий будинок) — 1. Установа (або відділ в установі), де збирають, упорядковують, зберігають важливі документальні матеріали. 2. Сукупність документів, рукописів, листів, знімків, фотографій, плівок, дискет, які стосуються діяльності певних осіб, установ, організацій у межах окремих регіонів, держав. В Україні А. ведуть початок від давніх часів, коли в монастирях, церквах і приватних зібраннях зберігалися різного роду документи. Наслідком браку державних А.. в Україні стало й те, що багато історичних документів потрапило до А. інших держав або колекціонерів. Організація А. в Україні починається з кінця XVIII ст., а наукових — із середини XIX ст. Завдяки праці Київської Комісії для розбору давніх актів був заснований Центральний архів давніх актів у Києві (1852 р.) та Історичний архів у Харкові (1880 р.), який у 1920 р. перетворений на Центральний історичний архів. На західноукраїнських землях документи зосереджувались у державних австрійських, згодом польських А.. На початку XX ст. деякі документи архівних комісій із створених у губернських містах України (Полтаві, Чернігові, Катеринославі) були опубліковані. А. губернських управлінь містили цінні матеріали, зокрема в Києві — з історії Гайдамаччини, декабристського руху, Кирило-Мефодіївського братства; в Чернігові — державних установ Гетьманщини; в Одесі — з історії запорозьких козаків. Працівникам А. України довелось докласти надзвичайних зусиль, щоб врятувати А. у 20-ті роки. У Харкові в 1920 р. створено Всеукраїнську архівну комісію, в 1923 р. засноване Центральне архівне управління (ЦАУ).Йому була підпорядкована мережа губернських А., згодом окружних (пізніше — обласних). ЦАУ видавало журнал, бюлетені, підручники та інструкції з архівної справи. За радянських часів ЦАУ (підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ України. Доступ до А. був обмежений, за винятком довірених осіб, а публікації документів цілком залежали від вимог політики та цензури з боку комуністичної партії, НКВС та КДБ. За часів Другої світової війни працівники А. робили все можливе, аби врятувати документи. Проте під час відступу радянських військ за вказівкою керівників ВКП(б) і НКВС усі політичні, ділові та історичні документи було спалено. Тільки частину історичних фондів вдалося вивезти і врятувати. Німці при відступі також вивезли частину архівних матеріалів. В еміграції роль центрального А. з 1925 р. виконував Музей Визвольної Боротьби у Празі. Після Другої світової війни організацію Центрального Українського Музею-Архіву проводить Музей-Архів у Нью-Йорку. Тепер в Україні існують Центральний історичний А. у Києві, його філії у Харкові, Львові; Державний А. фоно-фото-кінодокументів у Києві; в обласних містах — обласні А. тощо.