мислення

МИСЛЕННЯ — інформаційна діяльність, що набула якості опосередкованого, узагальненого пізнання, яке за допомогою абстрагування, міркувань (зіставлень пізнавальних образів та логічного виведення думок) і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв'язки, закономірності, тенденції розвитку. М. виходить за межі емпіричного споглядання, ідеально відтворює процеси буття в їх необхідності та потенційності, що дозволяє формулювати закони. М. пов'язане з моделюванням можливих ситуацій і тому здатне до планування дій та передбачення їх наслідків. Процес М. визначається низкою логічних операцій. Такими операціями є: порівняння пізнаваних об'єктів (наочно даних чи уявлюваних, ідеалізованих); аналіз і синтез даних; абстрагування істотних ознак об'єктів від їхніх другорядних рис і від самих об'єктів; узагальнення, класифікація та ін. Мислительні операції здійснюються за допомогою мови та мовних знаків, які є засобом акумуляції, формалізації та трансляції інформації. М. відзначається специфічним апаратом форм і методів функціювання. Вихідною формою процесу М. є судження. Його зміст розкривається через побудову умовиводів і здійснюється шляхом зіставлення різних суджень. У ході цього зіставлення, оперуючи наявними знаннями, знаходять у них за певними правилами висновку нові сторони та відношення. Синтезом суджень про певний об'єкт є поняття, яке в теоретичних системах знання стає формою розвитку ідеї. М. полягає в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Усвідомлення цих переходів досягається особливими методами М., зокрема різними дедуктивними та індуктивними прийомами пізнання (див. дедукція, індукція). В методологічному ракурсі М. визначається категоріями як засобами створення понять про поняття, щаблями освоєння думкою істотного, загального і необхідного в явищах дійсності, засобами мислимої її реконструкції. Відповідно до розкриття в історії пізнання різних категоріальних схем розуміння світу М. характеризується певними стилями (див. стиль мислення). Генетично і за переважним використанням умоглядних чи практичних дій у мислительному процесі виділяють конкретно-дійове і теоретичне М. За характером побудови мислительних актів, формами Їхнього здійснення та завданнями розрізняють також М. образно-спрямоване й абстрактне. М. вивчають різні науки — від формальної логіки і лінгвістики до нейрокібернетики, фізіології і психології. Оскільки М. відтворює певні процеси дійсності і має в ній відповідні аналогові явища, деякі з цих процесів можна використовувати для кібернетичного моделювання мислительних актів. Ці моделі інформаційно-технологічних моментів думки називають "машинним М.", бо вони здійснюються на технічних системах, тобто побудованих людиною "органах людського мозку". Проте М., як матеріально зумовлене суспільне явище, є не автономним, формальним процесом думки, а теоретичним компонентом практичного освоєння світу, і його не можна розглядати окремо від людської діяльності в цілому. Тому "машинне М." не є М. у повному розумінні. В процесі М. специфічно проявляється активність суб'єкта, який теоретично засвоює світ у перспективі його перетворення в предмет цілеспрямованої діяльності. Генеза цієї діяльності становить водночас історію розвитку М. Зародки мислительної діяльності у формі елементарного, наочно-дійового, "моторного" М. властиві вже вищим ссавцям. Проте якісно нове, людське М. виникає і формується з розвитком суспільної праці і мовного спілкування людей. Спочатку М. безпосередньо впліталося в практичну діяльність. Згодом на основі генералізації дій людини, об'єднання нею об'єктів у певні класи за спільністю їхнього практичного використання та символічного позначення у мові формуються ідеальні предмети діяльності і специфічні операції над ними. Практична дія трансформується у розумову дію, закріплюється внутрішнім, духовним досвідом людей. Природне за історичними передумовами М. є суспільно зумовленим процесом пізнання людиною світу.

С. Кримський

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мислення — МИ́СЛЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ми́слити 1. А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (Фр., І, 1955, 235); Кушнір явно не справлявся зі своїми обов’язками — не вистачало культури, широти мислення (Руд. Словник української мови в 11 томах
  2. мислення — [мислеин':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  3. мислення — ми́слення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  4. мислення — Найвищий рівень пізнання людиною світу, який зароджується у чуттєвому пізнанні, є функцією і вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності мозку, результатом якої має бути осягнення об’єктивної істини. Словник-довідник музичних термінів
  5. мислення — У логіці — міркування, які полягають у виведенні за допомогою законів логіки (закони м.) нових тверджень (висновків) із тверджень, визнаних за істинні (посилок, засновок); м. поділяється на прикладне (м. редукційне, індукційне, м. за допомогою аналогій) та неприкладне (м. дедукційне). Універсальний словник-енциклопедія
  6. мислення — МИ́СЛЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ми́слити 1. А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (І. Франко); Кушнір явно не справлявся зі своїми обов'язками – не вистачало культури, широти мислення (М. Словник української мови у 20 томах
  7. мислення — -я, с. 1》 Дія за знач. мислити 1). 2》 Здатність людини мислити (у 1 знач.). Абстрактне мислення — мислення, яке оперує узагальненими уявленнями та висновками. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. мислення — Ми́слення, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. мислення — рос. мышление процес активного, цілеспрямованого, узагальненого. опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем її творчого перетворення в таких логічних формах, як поняття, судження, логічні висновки, категорії. Eкономічна енциклопедія