норма

I

НОРМА (лат. norma — правило, взірець, міра, закон, що походить від давньогрецьк. і означає висок, масштаб, правило) — як термін вперше застосовується в будівельній справі — "справедливість косинця". В такий спосіб потрактоване поняття "norma" було поширене також і на сферу духовно-практичної діяльності людини, зокрема, морально-етичних стосунків. Цицерон у філософії права застосував поняття "norma" поряд з поняттям "regula", витлумачуючи "закон" за допомогою метафорики, запозиченої із будівельної справи, тобто як "масштаб права чи безправ'я". Тлумачення Н. чи закону мають як прескриптивний, так і дескриптивний характер, що віддзеркалює не тільки те, що має бути, а й те, що є, підґрунтя чого міститься у природі, бутті. Поняття "Н." — як правила, взірця, стандарту — визначає такий рівень взаємних очікувань, що постає у своєму узагальненому вигляді. Тут Н. є суспільно усталеною; за словами Парсонса, вона є "генералізованим визначенням очікування". Н. утворюють систему, яка складається із таких видів: а) категоричні Н., значущість яких є абсолютною (якщо навіть вони не завжди і не скрізь реалізуються); б) імплікативні Н., значущість яких залежить від рамок історичних умов; в) консенсуальні Н., значущість яких установлюється лише шляхом розумного (демократичного) рішення, а зміст рішення формується на підставі доброї волі учасників (Гесле). Завдяки Н. вимоги та установлення суспільства, соціальних груп трансформуються в еталони, моделі, стандарти модального та обов'язкового в поведінці представників цих груп, виконуючи мотиваційну, орієнтаційну та інтегративну функції.

А. Єрмоленко

[br]

II

НОРМА у філософії науки — органічна частина оцінки, що співвіднесена з тим відтинком шкали, на якій розміщується стереотипне уявлення про об'єкт з відповідною ознакою. Проте це не означає, що Н. знаходиться посередині шкали; вона може бути орієнтована й на крайні відтинки шкали оцінок. Емпірична верифікація істинності оціночних висловлювань неможлива без знання стандартних ознак стереотипів. Оцінка завжди за кожною ознакою стереотипу передбачає її відповідність Н. Якби цього не було, оціночні висловлювання не могли б виконувати свою основну функцію — забезпечувати комунікативні зв'язки О. ціночні стереотипи включають як нормативні набори ознак предметів (об'єктивні фактори оцінки), так і певні уявлення суб'єкта оцінки про їх місце у ціннісній картині світу (суб'єктивні фактори). Характер стереотипу, а отже й Н., суттєво залежить від об'єкта оцінки і відбивається у семантиці відповідних значень. Зсув у значенні слова зі зміною денотата змінює всю структуру нормативних стандартів стереотипу. Нормативні судження та поняття можуть бути об'єктом логічного дослідження. Дослідження логічних властивостей Н., зв'язків Н. і оцінки необхідне для розв'язання питання про місце і роль Н. у науковому пізнанні, в обґрунтуванні знання. Логіка Н. (див. логіка нормативна) формулює критерії раціонального судження в сфері норм та раціональну основу для дії. Згідно з принципом деонтичної повноти, нормативним кодексом повинні бути охоплені всі людські дії. До засадничих принципів у розвитку логіки Н. відноситься встановлення відмінностей між фактичним твердженням, з одного боку, та нормативними й оціночними твердженнями — з іншого, а також доведення самої можливості логічного переходу від суджень зі зв'язкою "є" до суджень зі зв'язкою "повинен" (неможливість такого переходу відстоювали Г'юм, Поппер, Пуанкаре та ін.). Обернення цінностей на Н. є повсякденною практикою людського буття. Через ціннісно-нормативні системи знаходять свій остаточний вияв смислові структури людської культури.

О. Кравченко