1. Словник української мови у 20 томах

норма

НО́РМА, и, ж.

1. Звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов'язковий порядок, стан і т. ін.

Ядро зла було не в самому факті відхилення від норми, а в тому, що факт цей в силу об'єктивних обставин мусив залишитись безкарним (Ірина Вільде);

// Зразок, правило поведінки людей у суспільстві.

Його не злякались. Більше того, йому нагадали про норми поведінки, обов'язкові й для головного інженера (Ю. Шовкопляс);

// юр. Узаконене установлення.

Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства (з наук. літ.);

// Загальноприйняте правило в мові, літературі і т. ін.

Норми літературної мови складаються історично, вони є продуктом історичного розвитку і на певних етапах мають свої відмінності (з наук. літ.);

Досконале знання мови з погляду її граматичних .. норм може і повинно бути гордістю поета (Л. Первомайський).

2. Установлена міра, розмір чого-небудь.

Зимно в бараці. Добова норма дров давно вже спалена (О. Гончар);

Бійці щедро кадили козячими ніжками – видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник);

Для відкритого ґрунту норми висіву встановлюють на гектар, для закритого – на метр (з наук. літ.);

// Установлена міра виробітку.

Він був веселий, бо йому добре сьогодні працювалося на заводі і він утроє перевищив за зміну свою норму (О. Донченко);

Він вирішив для самого себе виробляти дві норми. Потім підтягти до свого рівня групу (Ю. Яновський);

// спорт. Комплекс вправ, необхідний для одержання певного розряду.

Вони прийшли сюди складати норми на значок “Готовий до праці та оборони” (В. Собко).

(1) Но́рма пра́ва – загальнообов'язкове правило поведінки людей, встановлене, санкціоноване і забезпечуване державою;

(2) Но́рма представни́цтва – кількість представників, що обирається певною групою населення в органи влади;

(3) Но́рма прибу́тку – відношення величини додаткової вартості до всього авансованого капіталу, обчислене в процентах;

(4) Но́рма ча́су – час, установлений для виконання одиниці роботи.

Витрата часу на виконання якої-небудь роботи характеризується технічною нормою часу (з навч. літ.).

△ (5) Диспозити́вна но́рма – норма права, що надає учасникам договору або судового процесу певну самостійність у визначенні їхніх взаємних прав та обов'язків.

Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки (з наук. літ.);

(6) Но́рма ви́сіву – показник кількості насіння польової культури, потрібної для засівання одиниці площі й забезпечення оптимальної густоти посіву;

(7) Техні́чна но́рма – норма виробітку, встановлена з урахуванням оснащеності технікою, умов праці.

◇ Вхо́дити (прихо́дити) / ввійти́ (прийти́) в но́рму див. вхо́дити.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. норма — но́рма іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. норма — В самому загальному значенні – правило, приклад, керуюча основа (Н. права, суспільного життя, культурні, моральні, виробничі та ін.). В цьому значенні – Н. групові – термін використовується в соціальній психології. Словник із соціальної роботи
  3. норма — (від лат. norma — правило) систематизована сукупність ознак мови, що сприймається як взірець для всіх мовців. Словник стилістичних термінів
  4. норма — (поведінки) правило; (мови) стандарт; (харчів) порція, пайок; (праці) завдання; (визначена частка) квота; СПРТ. комплекс вправ. Словник синонімів Караванського
  5. норма — -и, ж. 1》 Звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов'язковий порядок, стан і т. ін. || Зразок, правило поведінки людей у суспільстві. || Загальноприйняте правило в мові, літературі і т. ін. Входити в норму. 2》 Установлена міра, розмір чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. норма — Міра, мірило, кількість, вимагане, наказане, належне, обов'язкове, спляноване, норма, див. модус Словник чужослів Павло Штепа
  7. норма — (англ. span of management) кількість підлеглих, які підпорядковуються кожному менеджеру. Економічний словник
  8. норма — но́рма (від лат. norma – правило, взірець) 1. Загальновизнане, узаконене правило, міра, закон, взірець, звичайний стан (напр., Н. представництва, Н. поведінки). 2. Середня кількість, розмір чогось (напр., Н. часу, Н. опадів). Словник іншомовних слів Мельничука
  9. норма — В етиці поняття, яке визначає принципи поведінки: вимога (заборона) певної поведінки у певній ситуації, визначення обов'язку і повинності, сформульоване у відповідності з обов'язковими моральними оцінками й цінностями. Універсальний словник-енциклопедія
  10. норма — вхо́дити (прихо́дити) / ввійти́ (прийти́) в но́рму. Ставати звичайним, відповідним до загальноприйнятих правил, установлених вимог і т. ін. Скінчилася громадянська війна. Життя поступово входило в норму (Г. Фразеологічний словник української мови
  11. норма — I НОРМА (лат. norma — правило, взірець, міра, закон, що походить від давньогрецьк. і означає висок, масштаб, правило) — як термін вперше застосовується в будівельній справі — "справедливість косинця". Філософський енциклопедичний словник
  12. норма — НО́РМА (установлена на певну одиницю часу або простору міра чого-небудь); ЛІМІ́Т (суворо визначена норма, у межах якої дозволяється використовувати щось). Словник синонімів української мови
  13. норма — Но́рма, -ми, -мі; но́рми, норм Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. норма — НО́РМА, и, ж. 1. Звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов’язковий порядок, стан і т. ін. Правові норми радянської загальнонародної держави виховують у трудящих високу ідейність, відданість справі комунізму і інтересам Батьківщини (Ком. Укр. Словник української мови в 11 томах
  15. норма — рос. норма (латин. norma — правило, взірець) — 1. Загальновизнане, узаконене правило, закон, звичайний стан, що підлягає дотриманню всіма (Н. поведінки, Н. часу). 2. Середня кількість, вимір, розмір чогось. Eкономічна енциклопедія