пантеїзм

ПАНТЕЇЗМ (від грецьк. παν — все; θεοξ — Бог) — філософська позиція, згідно з якою Бог і світ (Космос, універсум) є тотожними, такими, що збігаються. П. слід відрізняти від панентеїзму, що розглядав світ як складник, який хоч і підпорядкований, але не тотожний Богові. Впровадження терміну "П." завдячує полеміці ірландськ. філософа Толанда та нідерландськ. теолога Фея. Перший вжив означення "пантеїстичний" у 1705 р. стосовно соцініанства. Фей, критикуючи Толанда (1709), назвав його "пантеїстом". Принципова для П. ідея тотожності Бога і світу в різних формах розроблялась упродовж усієї історії розвитку філософського мислення. У давньокит. філософії до П. тяжів даосизм; у давньоінд. філософії, зокрема у ведизмі, однією з чільних була ідея тотожності Бога і внутрішньої суті індивіда. Витоки західноєвропейської філософської традиції П. сягають ідеї гілозоїзму про невіддільність життя і матеріального світу в усіх його виявах. Досить виразно ця ідея представлена у філософії Фалеса, який стверджував, що "усі речі наповнені Богами". Для філософії Парменіда характерною є форма П., що згодом була означена як "акосмічний П." її первинну основу становить твердження Парменіда, що плинна, мінлива частина світу є ілюзією стосовно Єдиного, або Абсолюту, тобто буття Космосу як чуттєво сприйманого індивідом світу по суті заперечувалося (звідси — заперечна частка "а" у слові "акосмічний"). Пізніше, у XVI — XVII ст., ідеї акосмічногоП. виразно оприявнилися на ґрунті філософії Беме (світ — це лише відображення Бога) та Спінози. Якраз стосовно філософії останнього і був ужитий Гегелем термінологічний вислів "акосмічний П.". У тлумаченні Гегеля цей різновид П. означає всеохопну тотожність Бога і Природи і не враховує того моменту, що, за Спінозою, світ (природа) не заперечується Божественним началом і не протистоїть йому, а утворює з ним нероздільну єдність. Кузанський і Бруно збагатили філософське розуміння П. ідеєю тотожності протилежностей, що властива і Богові, і поцейбічному світові Н. а рівні філософської метафізики ця ідея утворила внутрішній стрижень проблеми співвідношення іманентного і трансцендентного. У XVIII ст. погляди Гете на природу виявили виразну спорідненість як із П. Спінози, так і з деякими аспектами монадології Ляйбніца, потвердивши характерну для П. тенденцію до синтезу із різними філософськими концепціями. У XIX — XX ст. здатність П. до варіативності на ґрунті сполучення різних філософських принципів продовжувала розвиватися. У Шляєрмахера ідеї П. моністичного ґатунку (див. монізм) співіснували із принципом релятивізму (з одного боку, безконечна сукупність речей — плинних і релятивних — це світ; з другого — як з'єдинене ціле, ця ж сукупність є Богом). Бредлі та Ройс обстоювали абсолютистську форму моністичного П. (Бог є надіндивідуальним і надприродним Абсолютом, водночас цей Абсолют тотожний цьому світові, отже, світ хоч і реальний, але незмінний). В укр. філософській традиції виразні елементи П. зазвичай були тісно поєднані із неоплатонізмом та частково — скептицизмом — у Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, Сковороди.

Н. Поліщук

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пантеїзм — ПАНТЕЇ́ЗМ, у, ч. Філософське вчення, що ототожнює Бога з природою, розглядає природу як утілення божества. Осягнути специфіку українського менталітету неможливо без вивчення вербально-магічних оберегів-замовлянь... Словник української мови у 20 томах
  2. пантеїзм — пантеї́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. пантеїзм — Всебожність, всебожественність Словник чужослів Павло Штепа
  4. пантеїзм — Пантеї́зм, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. пантеїзм — -у, ч. Філософське ідеалістичне вчення, яке ототожнює Бога з природою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. пантеїзм — Філософська чи релігійна доктрина, що ототожнює Бога з усією дійсністю, нехтуючи ним як особою; протилежність деїзму (Д. Бруно, Б. Спіноза, Ґ.В.Ф. Геґель). Універсальний словник-енциклопедія
  7. пантеїзм — (від пан... і теїзм) філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнюється з природою. В 16–17 ст. під оболонкою П. іноді проводилися по суті матеріалістичні та атеїстичні ідеї. На сучасному етапі П., надаючи законам природи містичного характеру, перетворився на засіб захисту релігії. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. пантеїзм — ПАНТЕЇ́ЗМ, у, ч. Філософське ідеалістичне вчення, яке ототожнює бога з природою. Старосвітське селянське середовище колоритно втілює в собі постать прадіда Данила [у "Вершниках" Ю. Яновського] з його землеробським пантеїзмом і гайдамацькими піснями (Про багатство л-ри, 1959, 264). Словник української мови в 11 томах