честь

ЧЕСТЬ — категорія етики, що разом з категорією гідності розкриває історичні форми відношення людини до себе самої і відношення до неї з боку суспільства. Однак, на відміну від категорії "гідність", яка представляє площину універсального в індивідуальній моральній свідомості, категорія "Ч." висвітлює в ній площину особливого, а саме диференційовану оцінку індивіда з боку суспільства, визнання його гідності. Ч. — це нагорода, що присуджується за чесноти (Аристотель). Ч. як форма моральної самосвідомості санкціонує певний моральний статус людини, усталену шкалу її оцінки, враховуючи належність до тієї чи іншої конкретної групи — соціальної, національної, професійної, статево-вікової, "за уподобаннями". Етимологічно слово "Ч." пов'язане з "часть", "частина", що вказує на історичні підвалини розвитку цієї форми моральної самосвідомості: наші предки уявляли себе перш за все частинкою конкретного родового колективу, а тому власне індивідуальне буття розглядали через призму надбань спільноти. Конкретний набір рис особистості, що складають основу індивідуальної Ч., в кінцевому рахунку є відповіддю на потребу в очікуваному для виконання певних соціальних ролей типів особистості М. андевіль підкреслив тісний зв'язок поняття Ч. з поняттям репутації, тобто загальної думки, що складається в суспільстві щодо морального обличчя певної особи або колективу. Ми називаємо людиною Ч. того, хто піклується як про репутацію своєї групи, так і про власну репутацію, що залежить від відповідності поведінки людини вимогам Ч. — умови належності до даної групи. Зародження поняття Ч. можна віднести до зрілого родового ладу. Серед племені виділялись особи, що мали найбільш ціновані за даного способу життя якості (мужність, сміливість, кмітливість). В умовах формування давньогрецьк. держав цінність людини визначалась виключно її належністю до конкретного полісу. Поза Афінами, Спартою, Римом особистість втрачала своє значення. Поняття Ч. стосувалося тільки вільних громадян. У Середні віки поняття Ч. складалося під впливом корпоративної спаяності усередині соціальних станів і груп та ієрархічної їх підпорядкованості. В умовах гуманізації суспільної світобудови стає очевидним зв'язок Ч. — як форми моральної самосвідомості — з совістю: "Ч. — це зовнішня совість, а совість — це внутрішня Ч." (Шопенгауер). Звичайно, громадська думка поважає конкретну людину за сукупність притаманних їй здібностей, фізичних і духовних якостей, але соціальна цінність, значущість людини так чи інакше співвідносяться з домінуючими в конкретно-історичному середовищі ідеалами чи зразками поведінки. Разом з тим відношення людини до своїх вчинків з точки зору Ч. не є вищою формою прояву моральної самосвідомості. З розвитком моральної культури на передній план висувається поняття гідності, що орієнтує індивідуальне "Я" на загальнолюдські потенції, цінності й ідеали.

В. Єфименко

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. честь — бага́то (забага́то) че́сті для кого, кому, перев. ірон. Хто-небудь не гідний кого-, чого-небудь. Багато честі для мене зватись правою рукою дядька, добре було б, якби мене можна було назвати пальцем на його руці (Леся Українка)... Фразеологічний словник української мови
  2. честь — ЧЕСТЬ, і, ж. 1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці. Якщо член або кандидат у члени ЦК КПРС заплямував свою честь і гідність... Словник української мови в 11 томах
  3. честь — честь іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. честь — -і, ж. 1》 Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській та особистій поведінці. || Громадська, станова, професійна і т. ін. гідність людини. Офіцерська честь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. честь — НЕВИ́ННІСТЬ (стан людини, що не жила статевим життям), ЦНО́ТА, ЦНОТЛИ́ВІСТЬ, НЕЗА́ЙМАНІСТЬ, ЧЕСТЬ, ЧЕСНО́ТА, ДІВО́ЦТВО розм., НЕПОРО́ЧНІСТЬ заст., поет. Незборима його цнота принаджувала до парубка цю бувалу в бувальцях вісімнадцятилітню молодичку (О. Словник синонімів української мови
  6. честь — вигук., мол. Дружнє привітання. ПСУМС, 77. Словник жарґонної лексики української мови
  7. честь — (людська) гідність, самоповага, (дівоча) невинність, незайманість, цнотливість, (хто) П. слава, гордість <н. честь нашої науки>, ФР. знак поваги <�пошани>, шана, пошана, шаноба <н. віддати честь>, чесне ім'я, репутація, авторитет <н. зганьбити честь>, п! СУМЛІННЯ Словник синонімів Караванського
  8. честь — Честь, -ти ж. Честь. Честь Богу, хвала, а вам на здоров'я. Ном. № 10008. я б і сказав тобі, та честь на собі́ кладу. Я не хочу тебѣ этого сказать изъ уваженія къ самому себѣ. Ном. № 3582. Словник української мови Грінченка
  9. честь — ЧЕСТЬ, і, ор. ю, ж. 1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці. Нехай же ми раби, невільники продажні, Без сорому, без честі, – хай же й так!... Словник української мови у 20 томах
  10. честь — честь форма привітання та прощання; привіт (м, ср, ст)|| = віват Лексикон львівський: поважно і на жарт
  11. честь — Пошана, шана, шаноба Словник синонімів Вусика
  12. честь — [чес'т'] -т'і, ор. -т'у Орфоепічний словник української мови
  13. честь — Поставив честь. Поставив могорич. Дав випити якогось напитку. Яка честь, така й подяка. Як ми до людей відносимося, так і люди до нас. Який гість, така йому й честь. Якщо добрий гість, то його й добре приймають, а поганого — ні. Приповідки або українсько-народня філософія
  14. честь — Честь, че́сти, че́сті, че́стю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)