інструменталізм

ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ — ключова методологічна настанова ряду впливових філософських течій: прагматизму, позитивізму, структуралізму, критичного раціоналізму, постструктуралізму, постмодернізму і т.ін. Головні представники І. — Джеймс, Дьюї, Хук, Mid, Тафтс, Рорті. В центрі їх уваги — аналіз не гносеологічного відношення "суб'єкт — об'єкт", а поведінкового "організм — середовище". Згідно з І., організм для полегшення орієнтації в навколишньому середовищі намагається вилучити з нього елементи хаотичної невизначеності, плинності, нестабільності. Найважливіший орган організму — інтелект — виробляє (стихійно або навмисно) логічні поняття, концептуальні каркаси, теорії, наукові дисципліни і використовує їх як засоби упорядкування, типізації навколишнього середовища з метою здійснення за їх допомогою прогнозів, передбачень, пророцтв (але не як репрезентантів об'єктивної реальності самої по собі). Інтерпретуючи світ як грандіозну мережу локальних просторово-часових ситуацій, співвіднесених з організмом, І. розглядає інтелект людини як орган пристосування до умов середовища, які змінюються. Він заперечує класичне поняття істини як адекватного відображення об'єктивного світу і використовує замість нього функціоналістське її тлумачення: істина — це властивість людської діяльності, яка забезпечує успіх у конкретній ситуації. Універсально-загальні категорії мислення в І. тлумачаться або як узвичаєні норми інтелектуальної поведінки, котрі стихійно склалися, або як випадкові винаходи теоретиків.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інструменталізм — інструменталі́зм (англ. instrumentalism, від лат. instrumentum – знаряддя) різновидність суб’єктивно-ідеалістичної філософії прагматизму, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється. Словник іншомовних слів Мельничука
  2. інструменталізм — інструменталі́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. інструменталізм — ІНСТРУМЕНТАЛІ́ЗМ, у, ч., філос. Різновид прагматизму, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється. Словник української мови у 20 томах
  4. інструменталізм — -у, ч. Різновидність суб'єктивно-ідеалістичної філософії прагматизму, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється. Великий тлумачний словник сучасної мови