інтелект

ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus — пізнання, розуміння, розсудок) — термін для означення вищої пізнавальної здатності мислення, яка принципово відрізняється творчим, активним характером від пасивно чуттєвих форм пізнання. Призначення І. — створювати порядок із хаосу через приведення у відповідність до індивідуальних потреб об'єктивних параметрів реальності. Термін "І." являє собою лат. переклад давньогрецьк. поняття нус (розум) і за своїм смислом близький до нього. Цьому поняттю належить вагома роль в історії філософії, особливо європейської. Саме виникнення європейської культурної традиції пов'язане із розрізненням хаосу та Космосу, Космосу та логосу, аполлонівського та діонісійського начал. Розвиток філософії на теренах Європи завжди характеризувався виразною раціоналістичною орієнтацією (при усій різновекторності та багаторівневості розуміння природи інтелекту, що відповідає, зрештою, принциповій неоднозначності та суперечливості людського єства). У схоластів термін "І." вживається для позначення вищої пізнавальної здатності понадчуттєвого осягнення духовних сутностей на противагу розуму як більш низькій пізнавальній здатності. У Канта І. (як розсудок) є "здатністю утворювати поняття", а розум — здатністю утворювати метафізичні ідеї, які виконують щодо пізнання лише регулятивну функцію. Проте метафізична доба європейської гуманістики завершилася кризою; ідеали розуму, істини, добра і краси, як самоочевидні, не змогли забезпечити справжнє самоздійснення людини. Ця криза призвела до необхідності осмислення нової онтології безпритульності, невпевненості, самотності, відчуження. Видатні мислителі XIX — XX ст. запропонували різні філософські варіанти потрактування буття людини у світі та буттєвого статусу І. їх об'єднавчим моментом є усвідомлення незвідності людського буття до будь-якої форми сущого, а духовного пошуку — до самосвідомості (див. Ніцше, К'єркегор, Фройд, Гайдеггер).

Є.Андрос

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інтелект — Інтеле́кт, -ту; -ле́кти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. інтелект — Стійка структура розумових здібностей. англ. intellect; нім. Intellekt m= -(e)s; угор. értelem; рос. интеллект. Словник із соціальної роботи
  3. інтелект — (від лат. intellectus — пізнання, розуміння, розум) — мислительні здібності людини, здатність орієнтуватись, аналізувати та адекватно відображати й перетворювати навколишній світ, навчатися та пізнавати його... Словник-довідник музичних термінів
  4. інтелект — -у, ч. Розум, здатність людини до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів. || Рівень розумового розвитку. Штучний інтелект — здатність обчислювальної системи моделювати процес мислення людини через виконання функцій, притаманних лише інтелекту людини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. інтелект — РО́ЗУМ (здатність людей логічно мислити, пізнавати об'єктивну дійсність, засвоювати, запам'ятовувати і т. ін.), ІНТЕЛЕ́КТ, УМ, РО́ЗСУД, ГЛУЗД розм., РОЗУМІ́ННЯ рідше. Словник синонімів української мови
  6. інтелект — Розум, глузд, тяма; жм. мозок, голова; П. кмітливість, тямущість; З.П. здатність мислити; п! СВІДОМОСТЬ. Словник синонімів Караванського
  7. інтелект — інтеле́кт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  8. інтелект — рос. интеллект (від латин. intellectus — розуміння, розсудок, пізнання) — роздум, здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів. Eкономічна енциклопедія
  9. інтелект — інтеле́кт (від лат. intellectus – розуміння, розсудок, пізнання) здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. інтелект — ІНТЕЛЕ́КТ, у, ч. Розум, здатність людини думати, мислити. Енгельгардт, який зобов’язаний згадці в історії лише своєму «крепостному человеку» [Т. Словник української мови в 11 томах