історизм

ІСТОРИЗМ — принцип, концепція розгляду явищ, згідно з якими останні виникають, змінюються (розвиваються) впродовж їхнього існування та зумовлені всією сукупністю своїх попередніх трансформацій. Антична натурфілософія, навіть діалектика Платона та Геракліта, не пішла далі ідеї циклічності процесів змін. У загальній формі І. вперше знайшов реалізацію в християнській трактовці всесвітньої історії. Філософського осмислення і подальшої розробки принцип І. набув у філософських системах Віко, Вольтера, Руссо, Фіхте, Сен-Сімона. Нім. філософ Гердер сформулював принципи суспільного розвитку і застосував їх до аналізу історії людства (унікальність й індивідуальність розвитку народів, епох, культур, важливість конкретно-історичного контексту при дослідженні історичних епох тощо). Важливим етапом розвитку принципу І. є філософія Гегеля, яка надала йому систематичного і універсального характеру. Принципом І. послідовно послуговувалася філософія марксизму, яка вимагала розглядати розвиток природи суспільства і мислення з позицій І., роблячи в той же час виняток для суспільно-економічної формації комунізму та втілення "абсолютної істини" комуністичної ідеології. Виходячи з загального трактування І., історичними можна вважати всі науки, які розглядають свої об'єкти як такі, що змінюються і розвиваються С. початку такий підхід у природознавстві не поширювався за межі наук, які вивчали минуле Землі й живої природи (налр., палеогеологія чи палеоботаніка). Предметне ж поле законів фізики, хімії та ін. приймалось за незмінне в часі. Але з виникненням термодинаміки, квантової теорії, сучасної астрофізики філософія науки впритул підійшла до думки про історичність фундаментальних характеристик систем природи (ідея еволюції Всесвіту). Принцип І. відіграє важливу роль в поясненні суспільно- та культурно-історичного розвитку, процесів пізнання, тлумачення, інтерпретації, пояснення, розуміння тощо. Цю лінію розвитку й застосування принципу І. започатковано в філософсько-історичних концепціях неокантіанства, неогегельянства, Дильтея, Коллінгвуда, Шпенглера, Тойнбі, Гайдеггера, Ясперса. Сучасні історичні школи в політекономії, юриспруденції, мистецтвознавстві широко використовують принцип І. в цьому значенні. Історичний, або точніше суспільно-історичний, підхід дістав широке використання в історіографії й філософії науки, в сучасній герменевтиці, антропології тощо, а також теоретичних розробках численних методологів науки (див. історична школа в філософії науки).

Ф. Канак