баба

1. (заліз.) довбня, див. трамбівка

2. це стара жінка

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. баба — (про жінку похилого віку) стара, розм. бабка, пестл. бабуня, бабуся, бабусечка, бабусенька// стара жінка. Словник синонімів Полюги
  2. баба — ба́ба 1 іменник жіночого роду, істота мати батька або матері; стара віком жінка; взагалі жінка — розм.; про слабкого, боязкого, нерішучого чоловіка або хлопця — зневажл. Орфографічний словник української мови
  3. баба — (мати батьків) бабуся, бабуня, бабця, бабка, бабунця, бабусенька, бабусечка, зн. бабера, бабега, бабище, бабисько; ЗН. жінка, (із сл. моя) дружина; П. ворожка, шептуха, баба-сповитуха; (кам'яна) бовван; ТЕХ. довбня. Словник синонімів Караванського
  4. баба — I -и, ж. 1》 Мати батька або матері. 2》 Стара віком жінка. 3》 розм. Взагалі жінка. 4》 перен., зневажл. Про слабкого, боязкого, нерішучого чоловіка або хлопця. 5》 у сполуч. з присв. займ., розм. Те саме, що дружина 1). 6》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. баба — БА́БА¹, и, ж. 1. Мати батька або матері. Пустила баба внука, то він і побіг, тільки дверми стукнув (А. Свидницький); І в темні зарості бузкові Од баби вимкнувшись тихцем, Малий трьохліток чорнобровий За хитрим диба горобцем (із журн.). Словник української мови у 20 томах
  6. баба — ба́ба: ◊ лі́та́ти за баба́ми → літати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. баба — Баба без діда, як борщ без хліба. Про старе подружжя, яке довгими роками так ізживеться, що одне без одного не годно й бути. Сам борщ без хліба не смакує. Баба Господа молила, а горілочку любила. Хоч баба побожна, але любить запиватися. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. баба — И, ж. 1. знев. Жінка. Лишився з бабою, яка трахається з його сином (Ю. Покальчук). Але одна умова: щоби бабів не водив ніяких (Б. Жолдак). 2. Жінкоподібний, слабкодухий чоловік. Куди йому ще за тьолку вступитись: він сам баба — засцить!... Словник сучасного українського сленгу
  9. баба — (-и) ж.; крим., мол.; ірон. або зневажл. Дівчина або жінка. ПСУМС, 4; ЯБМ, 1, 46. Словник жарґонної лексики української мови
  10. баба — I баба-знахарка, баба-повитуха, баба-пупорізка, баба-сповитуха, баба-яга, бабега, бабисько і бабисько, бабиця, бабище, бабка, бабойка, бабонька, бабочка, бабуленька, бабулина, бабулиня, бабуля, бабуманця, бабуненька, бабунечка, бабусина, бабусонечко... Словник синонімів Вусика
  11. баба — баба́ у тюркських народів додаток до імені при звертанні до старшого за віком. Словник іншомовних слів Мельничука
  12. баба — ба́ба (ще) на́двоє ворожи́ла (гада́ла). Невідомо, чи відбудеться, здійсниться щось, чи ні; побачимо. Убогий помовчав трохи та й каже: — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр.. казки, легенди..). Фразеологічний словник української мови
  13. баба — I. БА́БА (стара жінка), СТАРА́ розм., БА́БКА розм. Був собі дід та баба (з казки). Стара лупнула очима, бистро подивилась на Оксану (Г. Квітка-Основ'яненко). БОЯГУ́З (боязка людина), СТРАХОПОЛО́Х підсил. розм., СТРАХОПУ́Д підсил. розм., БА́БА зневажл. Словник синонімів української мови
  14. баба — Ба́ба, -би, ба́бі, ба́бо! баби́, бабі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. баба — БАБА¹, и, ж. 1. Мати батька або матері. Пустила баба внука, то він і побіг, тільки дверми стукнув (Свидн., Люборацькі, 1955, 212); І в темні зарості бузкові Од баби вимкнувшись тихцем, Малий трьохліток чорнобровий За хитрим диба горобцем (Вітч. Словник української мови в 11 томах
  16. баба — (тюрк. — статуя) 1. Кам'яний ідол з антропоморфними рисами. Ймовірно виник в епохи енеоліту і бронзи. Розташовані в південних степах України і Росії Б. у своїй більшості відносилися до апотропеїв, також символізували давність роду, велич вождя. Архітектура і монументальне мистецтво
  17. баба — Баба, -би ж. 1) Женщина, баба (нѣсколько пренебрежительно). Де баб сім, там торг зовсім. Ном. № 9805. В баби язик — як лопатень. Ном. № 9082. Господи, благослови стару бабу на постоли, а молоду на кожанці. Ном. № 8663. 2) Старуха. Сто баб — сто немочей. Словник української мови Грінченка