1. Словник чужослів Павло Штепа

дур

Дурнота, дурина, дурійка, дурість, дурниця, дурисвітство, дурне, дурощі, безглуздя, нісенітниця

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дур — Дур: — (черевний) тиф [VI] — черевний тиф [21] Словник з творів Івана Франка
  2. дур — дур іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  3. дур — Примхи, вередування, дурість, дурощі, сил. самодурство, дикі примхи; (дитячий) пустування, пустощі, витівки; У ФР. запаморочення. Словник синонімів Караванського
  4. дур — -у, ч., розм. 1》 Безглузді примхи, капризи. 2》 Весела витівка, пустощі. 3》 Затьмарення свідомості, запаморочення. З дуру — а) від затьмарення свідомості, від запаморочення; б) не обдумавши серйозно, не зваживши всіх обставин. 4》 жарг. Легкий наркотик – марихуана та ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дур — дур муз. мажор (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. дур — див. глупота Словник синонімів Вусика
  7. дур — (від лат. durus – твердий) муз. мажорний лад. Протилежне – моль (2). Словник іншомовних слів Мельничука
  8. дур — (аж) дур голови́ бере́ться кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані розгубленості, розпачу, приголомшення через важкі клопоти, турботи і т. ін. — Треба бакшиш (хабар) готувати та визволяти Остапа, а де грошей взяти? де? кажіть!... Фразеологічний словник української мови
  9. дур — ЗАПА́МОРОЧЕННЯ (затьмарення свідомості, втрата здатності ясно сприймати дійсність), ОЧМАНІ́ННЯ розм., ОДУРІ́ННЯ розм., О́ДУР розм., ДУР розм., О́БМОРОК заст. У князя пройшло перше запаморочення, його тіпала мовби лихоманка (П. Словник синонімів української мови
  10. дур — Дур, -ру, -рові (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. дур — ДУР, у, ч., розм. 1. Безглузді примхи, капризи. Збирався з Борисенком іти у ліс.. Сестра як дурна розревлась та й не пустила, як жінка. От дур жіночий! (Мирний, V, 1955,327). Вибива́ти (ви́бити) [з голови́ (з те́бе, з ньо́го і т, ін. Словник української мови в 11 томах
  12. дур — Дур, -ру м. 1) Глупость. З великого рузуму у дур заходить. Ном. № 6359. Панський дур. О. 1861. XI. 109. 2) Одуреніе. До дуру всі тоді пили. Котл. Ен. Дур напав від хмелю. Мкр. Н. 36. Словник української мови Грінченка