дур

ДУР, у, ч., розм.

1. Безглузді примхи, капризи.

Збирався з Борисенком іти у ліс.. Сестра як дурна розревлась та й не пустила, як жінка. От дур жіночий! (Мирний, V, 1955,327).

Вибива́ти (ви́бити) [з голови́ (з те́бе, з ньо́го і т, ін.)] дур — заставляти кого-небудь позбутися примх, капризів.

— Виб’ємо з тебе дур! — крекнув Кузьменко і, ковтнувши міцної горілки, взявся за канчук (Тулуб, Людолови, 1,1957,235);

Викида́ти (ви́кинути) дур з голови́ — ставати розсудливим, розважливим; опам’ятовуватися.

[Виборний:] Викинь лиш дур з голови (Котл., II, 1953, 23);

Дур захо́дить у го́лову кому — хто-небудь відхиляється від норм поведінки, робить необдумані, безглузді вчинки.

Через тиждень-другий йому знову заходив дур у голову (Сенч., Опов., 1959, 4);

Спав [уве́сь] дур з кого — хто-небудь став нормально себе поводити.

Як тільки я зостався сам, переможцем, — з мене відразу спав увесь дур (Моє життя в мист., 1955, 11).

2. Весела витівка, пустощі.

Це повторювання одного слова, цей сміх бриніли так, немов її тішив оцей нешкідливий дитячий дур (Вовчок, Вибр., 1937, 163).

3. Затьмарення свідомості, запаморочення.

До дуру всі тоді пили (Котл., І, 1952, 74).

З ду́ру:

а) Від затьмарення свідомості, від запаморочення.

І таку вже мав [п’яниця] натуру: Чи кінчив, чи починав, То все щиро, а не з дуру Ім’я боже споминав (Фр., X, 1954, 393);

б) не обдумавши серйозно, не зваживши всіх обставин.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me