1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

грім

Грім, гро́му, -мові, гро́ме!

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грім — грім іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. грім — етн. перун; грімотня, гримотіння, гримотання, гуркання; пор. ГУРКІТ. Словник синонімів Караванського
  3. грім — [гр'ім] грому, м. (на) гром'і, мн. громи, гроум'іў Орфоепічний словник української мови
  4. грім — грому, ч. 1》 Гуркіт і тріск, що супроводжують електричні розряди в атмосфері. Грім би мене побив — уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, запевнення в чому-небудь. 2》 перен., чого. Сильні, гучні звуки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. грім — Вік для мене ні грім, ні туча. Мене не страшить старість. Грім гримить — хліб буде родить. Раз гримить грім, то падатиме дощ, без якого доброго врожаю не буде. До першого грому земля не розмерзається. Народна прикмета. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. грім — див. звучання Словник синонімів Вусика
  7. грім — Акустичне явище, що супроводжує блискавку — тріск або гуркіт; викликаний різким розширенням повітря внаслідок збільшення темп. під час електричного розряду. Універсальний словник-енциклопедія
  8. грім — бий / поби́й (поби́ла б) тебе́ (його́, її́, їх і т. ін.) лиха́ (та нещасли́ва) годи́на (моро́ка, грім, хрест і т. ін.), лайл. 1. Уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. — А! Бий його лиха година!... Фразеологічний словник української мови
  9. грім — ГРІМ (звуки, що супроводять електричні розряди в атмосфері), ГРОМОВИ́ЦЯ розм., ПЕРУ́Н заст. поет. Небо, розшарпане громами, виплеснуло зі своєї середини кілька блискавиць (М. Словник синонімів української мови
  10. грім — ГРІМ, гро́му, ч. 1. Гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері. Грім гримить — хліб буде родить (Укр.. присл.., 1955, 94); Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає (Шевч., І, 1951, 113); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  11. грім — Грім, грому м. 1) Громъ. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Ном. № 562. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Ном. № 763. Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий. Чуб. V. 235. 2) раст. Heruiaria glabra L. ЗЮЗО. І. 124. ум. громик. Мет. 259. Словник української мови Грінченка