1. Словник української мови Грінченка

баран

Баран, -на

м.

1) Баранъ, самець овцы. Вас. 197. Чуб. І. 129. Овечку стрижуть, а баран дріжить. посл.

2) Названіе вола съ загнутыми назадъ рогами. КС. 1898. VII. 44.

3) Родъ игры въ мячъ. КС. 1887. VI. 462.

4) Седьмая фигура при игрѣ въ мячъ, называемой стінка. КС. 1887. VI. 462.

5) Цилиндръ въ воротѣ, барабань, на который наматывается канатъ. Лубен. у. МУЕ. I. 45.

6) Пѣнистая волна, вздымающаяся въ узкомъ мѣстѣ рѣки. Вх. Пч. ІІ. 25.

7) Кудреватые гребни наметеннаго снѣга. Вітер рве й перекидає сніг через оселю; а не димарі повикручувало такі кудлаті барани... Мир. Пов. І. 113. ум. баранець, баранчик. ув. баранище.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. баран — бара́н 1 іменник чоловічого роду, істота самець вівці бара́н 2 іменник чоловічого роду, істота про нерозумну, слабодуху людину лайл. бара́н 3 іменник чоловічого роду гребінь замету, крижини розм. Орфографічний словник української мови
  2. баран — [баран] -ана, м. (на) -ані/-нов'і, мн. -ани, -аніў Орфоепічний словник української мови
  3. баран — -а, ч. 1》 Самець вівці. 2》 Дика травоїдна тварина з довгою шерстю і вигнутими рогами, що живе у відкритій гірській місцевості. 3》 лайл. Про нерозумну, слабодуху людину. 4》 розм. Гребінь замету, крижини. || М'ясиста середина кавуна. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. баран — БАРА́Н, а́, ч. 1. Дика травоїдна тварина родини порожнисторогих з довгою шерстю і вигнутими рогами, що живе у відкритій гірській місцевості. Гірський баран. 2. Самець вівці. Кучерявий баране, Чого гаєм скачеш? (П. Словник української мови у 20 томах
  5. баран — баран: ◊ бара́н-бара́н-бу́ц 1. дитяча гра, коли буцаються головами (діти між собою чи батьки з маленькою дитиною)(м, ср, ст) 2. вигук, який уживають під час дитячої гри, коли буцаються головами (м, ср, ст) ◊ <�бра́ти> на бара́на <�брати>... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. баран — Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Чоловік вдає з себе доброго і невинного, але робить зло. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. баран — А, ч. Дурень. Словник сучасного українського сленгу
  8. баран — ні пес ні бара́н. Не здатний ні на що. — А як я не вмію зиску злупити зі своєї слави, то, може, я справді ні врізать ні доточить, ні пес ні баран, ні взад ні вперед — лишаюся посеред (Є. Гуцало). як (мов, ні́би і т. ін.) бара́н в апте́ці, зі сл. Фразеологічний словник української мови
  9. баран — ВОЛИ́НКА (народний духовий музичний інструмент, зроблений з козячої або овечої шкури і двох-трьох трубок), ДУДА́, КОЗА́, КОЗИ́ЦЯ розм., БАРА́Н діал., МІХ діал. Словник синонімів української мови
  10. баран — БАРА́Н, а́, ч. 1. Самець вівці. Кучерявий баране, Чого гаєм скачеш? (Чуб., V, 1874, 244); Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (Коцюб., II, 1955, 334). Словник української мови в 11 томах