1. Словник української мови Грінченка

дича

Дича, -чі

ж. Дикарство, одичалость; дикіе, одичалые люди. Ваші замки, займища й осади козацька дича під мечем держала. К. ЦН. 188. Замчано кобзаря на край світу, між азіяцьку дичу. К. XII. 130.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дича — -і, ж., діал. Здичавіння; дикі люди, варвари. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. дича — Ди́ча, ди́чі, ди́чі, ди́чею Правописний словник Голоскевича (1929 р.)