1. Словник української мови Грінченка

край

Край, краю

м.

1) Край, конецъ. Суне, суне той кухлик аж на край столу, — поки впав і розбився. Харьк. До краю одежі його приторкнулись. Єв. Мр. VI. 56. Нема краю тихому Дунаю. Мет. 14. Уразив він моє серце в самий край. КС. 1882. X. 37. од краю до краю. Изъ конца въ конецъ. Тому доля запродала од краю до краю, а другому оставила те, де заховають. Шевч. 75.

2) Конецъ, окончаніе. Він отто переговорив та й край, більш нічого й не промовив. Екатер. г. Край уже! більше не хочу сьогодня робити. Харьк. Оце ж моєму наймитуванню край. Полт. до краю. Окончательно. Він і перш був ледащо, а як прийшов з війська, то вже до краю розлайдачився. Подольск. краю, до краю доводити. Оканчивать, приводить къ концу. Треба краю доводити, коли й де вінчати, та й весілля. Шевч. 107. Та доведу вже до краю, доведу — спочину. Шевч. 206.

3) Бортъ (судна). Мнж. 179.

4) Берегъ. На широкім Дунаю, недалеко від краю козак потопає. Гол. І. 115.

5) Сторона. Ой ходімо, товаришу, да на той край помалу. Мет. 85.

6) Край, страна, область. Ой визволи, Боже, нас всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської на ясні зорі, на тихі води, у край веселий. ЗОЮР. І. 214. Тяжко-важко умірати у чужому краю. Шевч. рідний край. Родина, отечество. От і виходили з Запорожжя один за одним гетьмани козацькі... супротив ворогів рідного краю. К. ЧР. 11. Треба рятувати рідний край. Стор. МПр. 57.

7) Кусокъ (хлѣба). Як хліба край, то й під вербою рай. посл.

8) Употребленное какъ нарѣчіе: а) Очень, крайне. Тут край треба грошей, а їх нема. Волч. у. Мені край треба продати корову, а инчу купити. Волч. у. б) На концѣ, на краю. Довго вони на могилі край села стояли. Макс. А думка край світу на хмарі гуля. Шевч. в) Возлѣ, около, при, надъ. Котору дитину любила-кохала, — край себе не маю. Макс. Наплакала карі очі, край козака стоя. н. п. Тільки край мого серденька як гадина в'ється. Грин. III. 220. По діброві вітер віє, гуляє по полю, край дороги гне тополю. Шевч. Надибав дівчину край долини. Гол. I. 120. Моя хата край води. н. п. ум. краєчок, крайок. З краєчку рожево зорялося од схід сонця. МВ. ІІ. 188.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. край — (місцевість з певними особливостями) сторона, країна. Словник синонімів Полюги
  2. край — край 1 іменник чоловічого роду кінець; місцевість, країна; шматок — розм. * Але: два, три, чотири кра́ю край 2 іменник чоловічого роду адміністративна одиниця край 3 прийменник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. край — Кінець; (у посуді) вінець; (міста) околиця; (рідний) країна, земля, ІД. батьківщина; Р. ЖМ. шматок; краєчок, крайчик; прий. КРАЙ, біля, коло, при; накрай. Словник синонімів Караванського
  4. край — див. близько; годі; Земля; кінець; межа Словник синонімів Вусика
  5. край — [край] -йу, ор. -йеим, м. (ў) крайу/крайі, мн. -йі, -йіў, ім. Орфоепічний словник української мови
  6. край — I -ю, ч. 1》 Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кінець I 1)). || Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. || Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. край — КРАЙ¹, ю, ч. 1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кіне́ць¹ 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (М. Словник української мови у 20 томах
  8. край — Від краю до краю всім добра бажаю. Тоаст на пирі. В чужім краю звичаю не знаю. Оправдувався чоловік, зробивши помилку. За рідним краєм і в небі скучно. Кожен скучає за рідним гніздом. Моя хата з краю, нічого не знаю. Я в тім ділі не причасний. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. край — (аж (хоч, геть)) на край сві́ту (сві́та), зі сл. засла́ти, піти, заї́хати і т. ін. 1. Дуже далеко. Невже ніхто не відгукнеться? Маковей раптом відчув себе закинутим геть на край світу (О. Фразеологічний словник української мови
  10. край — ДЕРЖА́ВА (територія, що становить єдність з погляду історії, населення, політичного ладу тощо), КРАЇ́НА, ЗЕМЛЯ́, ЦА́РСТВО заст., фольк., ПА́НСТВО заст.; КРАЙ, СТОРОНА́ (перев. із сл. рідний, наш тощо). Словник синонімів української мови
  11. край — Край, кра́ю, кра́єві, кра́єм, в кра́ю і в кра́ї, кра́ю! краї́, краї́в край чого, прийм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. край — КРАЙ, ю, ч. 1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець ( див. кіне́ць¹ 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Коцюб. Словник української мови в 11 томах