край

ДЕРЖА́ВА (територія, що становить єдність з погляду історії, населення, політичного ладу тощо), КРАЇ́НА, ЗЕМЛЯ́, ЦА́РСТВО заст., фольк., ПА́НСТВО заст.; КРАЙ, СТОРОНА́ (перев. із сл. рідний, наш тощо). — Держава наша велика, від моря до моря лежать її землі (Н. Рибак); Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно й голосисто, як у нас на Україні (О. Довженко); Популярність Шевченка в слов'янських землях і безпосередній його вплив на передових слов'янських письменників.. відомі всім (М. Рильський); Понад голови люду того йдуть всесвітнії бурі, Панства, царства встають і падуть, Мов фантоми понурі (І. Франко); По котрих-то краях ми не стояли! Були і в Австрії, і в Тіролях, і в Угорщині, і в Чехах (Ю. Федькович); Хіба в шотландській стороні Вже лицарів не стало? (Леся Українка).

КІНЕ́ЦЬ (останній момент чогось, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний з цим моментом; завершення, закінчення чогось); РОЗВ'Я́ЗКА, ЕПІЛО́Г книжн. (завершення чогось з певним результатом); КРАЙ (закінчення, припинення якоїсь дії, стану); МЕЖА́ (закінчення чогось); ФІНА́Л (закінчення, завершення якоїсь справи, події); ФІ́НІШ (заключна, вирішальна частина — перев. спортивних змагань); АМІ́НЬ розм. (закінчення перев. з трагічним наслідком); ШАБА́Ш розм. (перев. закінчення роботи). На селі чутно було звуки, що знаменують кінець дня (Г. Хоткевич); — Батько, не питаючи мене, дав панові Никодиму слово. Я обурилась, але обурення тільки прискорило розв'язку (П. Колесник); Двадцятий вік іде до епілогу (П. Дорошко); — Думаю-гадаю і не бачу краю своєї печалі (І. Нечуй-Левицький); Пафос досяг межі (І. Франко); Така урочиста розмова про одруження й такий несподіваний фінал! (І. Ле); — Подумати, скільки було жертв, скільки втрат, а наближаємось до фінішу сильнішими, ніж стартували (О. Гончар); Охрім косив, а день ішов на амінь (Л. Боровиковський); Сьогодні Андрій Іванович мусив покинути роботу раніше, ще задовго до шабашу (Ю. Смолич). — Пор. закі́нчення.

I. КРАЙ (лінія, що обмежує поверхню чогось, а також те, що прилягає до цієї лінії), КІНЕ́ЦЬ, КРА́ЙКА розм., ЗАКРА́ЙОК розм., ЗАКРА́ЇНА розм., ПРУГ розм., ПРУЖО́К розм., РУБЕ́ЦЬ розм., О́КРАЙ заст., ОКРА́ЙОК заст., ОКРА́ЄЦЬ заст., ПРИКОНЕ́ЧЧЯ діал. Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз (М. Коцюбинський); В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (І. Нечуй-Левицький); Крокуючи по крайці автостради, солдат сказав, що до Франції ще дуже далеко (Ю. Яновський); На закрайках дахів разками намиста висіли скляні краплі туману (П. Панч); Здіймалися до неба коричневі, закам'янілі після зламу закраїни дупла (П. Загребельний); Віталій поліз через високий кам'яний мур з битим склом на прузі (Ю. Смолич); Киплячій воді стало тісно в казані, вона витісняла геть піну, полилась через пружок просто в жар (Ю. Збанацький); Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (М. Старицький); Йде смерть, схиляючись до тих, Що, поранені, при окраях доріг, Лежать у варті (М. Бажан); З-за Долу поволі піднімалась темна, з сивими окрайками хмара (П. Колесник); У протоці тісній проривається море шалене І відділя острівне приконеччя і край Італійський (М. Зеров).

КРАЙ (місцевість, область, район, що має певні природні й кліматичні особливості), СТОРОНА́, КРАЇНА, МІСЦЕ́ВІСТЬ, УКРАЇ́НА заст. Легенький вітрець подихає з теплого краю (Панас Мирний); Мої дитинячі будні У придесенській пройшли стороні (Я. Щоголів); Налетіли птахи з теплих країн, заспівали, защебетали (Марко Вовчок); З Лубень дуже задоволений, місцевість чудесна (М. Коцюбинський); Ой, по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає (пісня).

ОКО́ЛИЦЯ (віддалена від центру частина населеного пункту), ОКРА́ЇНА, КРАЙ, ЦА́РИНА (за селом). В околиці Житомира було ще спокійно (І. Нечуй-Левицький); Йдуть вони на окраїну міста (В. Сосюра); Сідаю в... трамвай і їду на край міста (М. Коцюбинський); З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла, Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко).

СМЕРТЬ (припинення життєдіяльності організму, закінчення життя), КІНЕ́ЦЬ, СКІН уроч., КОНЧИ́НА уроч., ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, СКОНА́ННЯ, КРАЙ, МОГИ́ЛА розм., АМІ́НЬ розм., А́МБА розм., КАЮ́К розм., КАПУ́Т розм., РІШЕНЕ́ЦЬ рідко, СО́ДУХА (СО́ДУХИ мн.) розм., заст. рідше. Вона захворіла, ледве встає з ліжка і тільки й говорить, що про свою смерть (Є. Гуцало); Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест (В. Стус); Чому ж отут у грудях все млоїться? Смерті, кінця боїшся? (О. Гончар); Все живе не хоче йти до скону — І трава, і птиця на землі (А. Малишко); "З твоїх уст я п'ю смерть, — прорекла вона. — Добре се знаю, І кончину свою поцілунком солоним вітаю" (П. Куліш); І зігнувшись під вагою, Хирна шкапа краю жде (П. Грабовський); Як не покаєшся, — тобі буде могила, а мені кобила (казка); Туди кожну тобі ніч везуть кого-небудь з контррозвідки. Ну, а хто вже на баржу попав, тому каюк і похорон за першим розрядом (В. Собко); Чим ми жили морально? Лише сподіванками на те, що загарбникам буде капут (Ю. Яновський); Той ворог хитро, як лисиця, Мені готує рішенець. Нахабно в праву рукавицю Кладе для певності свинець (Б. Олійник); Нехай тільки вловимо, буде йому содуха (Леся Українка). — Пор. заги́бель.

ШМАТО́К (частина, відділена, відбита, відрізана тощо від чогось), ШМАТ, КУСО́К, ЦУРПА́ЛОК (ЦУРПА́ЛКА) (ЦУРУПА́ЛОК) розм., ШМАТИ́НА розм., КУ́СЕНЬ розм., КУС розм., КАВА́ЛОК розм., ШТУ́КА заст., ШКАМАТОК діал., КУСА́К діал., ЛУ́СТА діал.; ОКРА́ЙОК, ОКРА́ЄЦЬ, КРАЙ розм. (невеликий); КЛА́ПОТЬ, ОБРІ́ЗОК (відрізана чи відірвана частина перев. тканини, паперу тощо); ПІ́ЛКА, ПЛАТ розм., ШИРИ́НКА діал. (частина тканини); КРИШЕ́НИК розм., ЛАМАНЕ́ЦЬ розм., ОШИ́МОК діал (чогось їстівного, зокрема хліба); ГРУ́ДКА, ГРУ́ДОЧКА, ДРІ́БКА, ДРІБО́К, БА́ЙДА діал. (чогось крихкого, ламкого); ПЛА́ХА (великий з пласкою поверхнею); ПЛИ́ТКА (невеликий плаский); ПЛАСТІВЕ́ЦЬ́, ПЛАСТІВЕ́НЬ, ПЛАТО́К діал. (чогось пухнастого, м'якого). Крига ламалась тут на дрібніші шматки (А. Шиян); Бородавка відрізав собі здоровенний шмат риби (З. Тулуб); Миготіли руки, лопати вправно підхоплювали сірі кам'яні куски й наповнювали ними величезний дерев'яний цебер (О. Донченко); Здоровенна каменюка торохнула в стіну ледь вище від його голови, а чималий цурпалок боляче вдарив по руці (Ю. Смолич); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (А. Хижняк); Урвала Олена крадькома кусень його гарного золотого ланцюжка від годинника (О. Кобилянська); Несе Сенька на блюді здоровенний кус м'яса (О. Стороженко); Фляшка гримнула о стіну і з брязкотом розпирслася на тисячу кавалків (І. Франко); Вершок древа зеленого, Штука льоду студеного, Штука льоду розтопиться, Наша милість розійдеться (пісня); Бачилось, що туй-туй кинеться (Сімон) на Ежена і задушить його, порве на шкаматки (І. Франко); Невістка вложила в бесаги три книші, кусак солонини (Марко Черемшина); Лусту хліба вложить (жебрак) в торбу (пісня); — А вони всі придивлялися, чи не з'їла, бува, ласого шматочка, чи не одрізала собі якогось окрайка на хусточку... (З. Тулуб); На стовпі між воротами й хвірткою стоїть невелике бокасте горнятко, прикрите ще не промерзлим окрайцем хліба (М. Стельмах); Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (М. Номис); Приємно й заспокійливо було дивитись на жовтий пісок під ногами, на зеленкувату воду, по якій поволеньки пливло чи листя, чи стебло кукурудзи, чи клапоть газети (Є. Гуцало); Сидить (Марта) у куточку, грається от тими обрізками краму, що у матері від корсетів зостаються (Грицько Григоренко); Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку (К. Гордієнко); Плат брезенту; Принесла (Ольга) трохи пшона й кришеник сала (П. Кочура); Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині (Л. Глібов); Повитрушували (хлопці) із торби ошимки, погризли, напились із криниці води (С. Васильченко); Розвинула (Рахіра) з листків сир, з'їла жадібно одну грудку (О. Кобилянська); Я обережно взяв щипцями одну грудочку цукру (Ю. Збанацький); Подала (Марійка) чоловікові дрібок солі, зав'язаний у ганчірку (М. Стельмах); Ґалаґан маю в хустині зав'язаний, булок повні пазухи та й цукру добру байду (В. Стефаник); Біля входу в цех, на слизькій цементній підлозі височів штабель лантухів з плахами парафіну (П. Загребельний); Що ж Маруся? На воді Плитка воску плава, І дівчинонька тоді На ній прочитала (Л. Боровиковський); Переступивши поріг хлівця, став (Приймак) шпурляти під тин пластівці свіжого гною (В. Дрозд); Глянула (жінка) — аж засвітився сніг, — І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг (М. Рильський); Густі платки снігу, що сипалися.. з небес, металися шаленим льотом (О. Кобилянська). — Пор. 2. ски́ба.

БІ́ЛЯ прийм., з род. в. (указує на місце перебування або розташування кого-, чого-небудь поблизу когось або чогось), ПОБІ́ЛЯ, КРАЙ, ОКРА́Й розм.; ПРИ з місц. в., ПО́ПРИ із знах., рідше місц. в., діал. (при позначенні безпосередньої близькості); КО́ЛО (указує не тільки на безпосередню, а й на незначну відстань від кого-, чого-небудь); БЛИ́ЗЬКО, ПОБЛИЗУ́, НЕДАЛЕ́КО, НЕПОДАЛІ́К, НЕПОДАЛЕ́КУ розм. (з род. в., рідше з род. в. і прийм. в і д і без нього — при позначенні незначної відстані від кого-, чого-небудь). Чого тільки не почуєш в ці сині вечори біля вогнища! (О. Гончар); Побіля річок, озер та видолинків України є мільйони таких джерелець з цілющою і чистою водою (М. Чабанівський); Хочу встать та глянути, бо знаю, що вона сидить кінець стола, край віконця (І. Нечуй-Левицький); Там же коло греблі — окрай побережжя Сохла скрізь по вербах рибальська мережа (І. Манжура); Козаче село Глибове при самому Дніпрі (Марко Вовчок); Василь щосили махає косою і чує, як вона палить попри самий корінь стебло, що за ніч відсиріло і стало крихким (І. Чендей); Близько воза дітвора — школярі зволочини стягають у купу (А. Головко); Прилучилась до їхнього гурту і Юлька Яловець, що жила поблизу Марійки (Є. Гуцало); Недалеко нашого дому була простора громадська толока (І. Франко); В Тульчині і неподалік Тульчина проживав славетний російський полководець О. В. Суворов (І. Цюпа); Поруч із ним ішов хазяїн підводи, літній, бородатий Данило Корж із села Піски, що неподалеку від Вітрової Балки (А. Головко).

УЗБІ́ЧЧЯ (бокова частина дороги; місце вздовж дороги), УЗБО́ЧИНА, КРАЙ із сл. дорога, шлях, ОБО́ЧИНА розм. Транспорти з'їжджали з шосе на узбіччя і маскувалися в соснах (О. Гончар); Пролунали перші постріли, коні шарахнулись на узбочину (П. Кочура); Сани йшли у затоки,.. а він одставляв ногу і упирався в тверді краї дороги (М. Коцюбинський); Скрізь в кюветах і на обочинах дороги валялися перекинуті й попалені машини (Ю. Бедзик).