1. Приповідки або українсько-народня філософія

край

Від краю до краю всім добра бажаю.

Тоаст на пирі.

В чужім краю звичаю не знаю.

Оправдувався чоловік, зробивши помилку.

За рідним краєм і в небі скучно.

Кожен скучає за рідним гніздом.

Моя хата з краю, нічого не знаю.

Я в тім ділі не причасний.

Що край, то інший звичай.

Кожен край має свої відмінні звичаї.

За рідний край хоч помирай.

Борони свій рідний край навіть ціною власного життя.

Що край — то звичай, що сторона — то новина.

В кожному краї свої відмінні звичаї.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. край — (місцевість з певними особливостями) сторона, країна. Словник синонімів Полюги
  2. край — край 1 іменник чоловічого роду кінець; місцевість, країна; шматок — розм. * Але: два, три, чотири кра́ю край 2 іменник чоловічого роду адміністративна одиниця край 3 прийменник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. край — Кінець; (у посуді) вінець; (міста) околиця; (рідний) країна, земля, ІД. батьківщина; Р. ЖМ. шматок; краєчок, крайчик; прий. КРАЙ, біля, коло, при; накрай. Словник синонімів Караванського
  4. край — див. близько; годі; Земля; кінець; межа Словник синонімів Вусика
  5. край — [край] -йу, ор. -йеим, м. (ў) крайу/крайі, мн. -йі, -йіў, ім. Орфоепічний словник української мови
  6. край — I -ю, ч. 1》 Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кінець I 1)). || Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. || Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. край — КРАЙ¹, ю, ч. 1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кіне́ць¹ 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (М. Словник української мови у 20 томах
  8. край — (аж (хоч, геть)) на край сві́ту (сві́та), зі сл. засла́ти, піти, заї́хати і т. ін. 1. Дуже далеко. Невже ніхто не відгукнеться? Маковей раптом відчув себе закинутим геть на край світу (О. Фразеологічний словник української мови
  9. край — ДЕРЖА́ВА (територія, що становить єдність з погляду історії, населення, політичного ладу тощо), КРАЇ́НА, ЗЕМЛЯ́, ЦА́РСТВО заст., фольк., ПА́НСТВО заст.; КРАЙ, СТОРОНА́ (перев. із сл. рідний, наш тощо). Словник синонімів української мови
  10. край — Край, кра́ю, кра́єві, кра́єм, в кра́ю і в кра́ї, кра́ю! краї́, краї́в край чого, прийм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. край — КРАЙ, ю, ч. 1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець ( див. кіне́ць¹ 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  12. край — Край, краю м. 1) Край, конецъ. Суне, суне той кухлик аж на край столу, — поки впав і розбився. Харьк. До краю одежі його приторкнулись. Єв. Мр. VI. 56. Нема краю тихому Дунаю. Мет. 14. Уразив він моє серце в самий край. КС. 1882. X. 37. од краю до краю. Словник української мови Грінченка