край

КРАЙ, ю, ч.

1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець ( див. кіне́ць¹ 1).

Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Коцюб., І, 1955, 399);

— Бери, Іване, невід за один край та закидай,— порядкував пан (Мирний, І, 1954, 313);

Вона [пустеля] впирається в небо мертвотними жовтими тонами, і, здається, там і є край світу (Стельмах, І, 1962, 174);

Відчувши величезну втому, сідає [Володимир] на край постелі (Довж., І, 1958, 112);

*Образно. Краєм думки тішив себе: може, то міліція по бандитах стріляла! (Мур., Бук. повість, 1959, 221);

// Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін.

О. Хведор зареготавсь, наливаючи горілки в чарку, аж горілка перелилась через край (Н.-Лев., І, 1956, 125);

А ранок наливає В прозору чашу, що країв не має, Рожевого цілющого вина (Рильський, II, 1960,121);

// Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця.

Тим часом Кирила повели аж на край міста (Коцюб., II, 1955, 209).

Край не́ба — те саме, що крайне́бо 1.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба і до живих завітала (Л. Укр., IV, 1954, 281);

Край неба запалав червоною загравою. Сходило сонце (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 191).

∆ Пере́дній край, військ.— найближча до супротивника лінія оборони.

За кілометр від ожередів.. розсипались ракети і не вщухала стрілянина. Там був уже передній край (Гончар, III, 1959, 215);

*Образно. Однією з наук, яка перебуває на передньому краї боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму, є кібернетика (Колг. Укр., 7, 1962, 44).

∆ Би́ти че́рез край — бурхливо виявлятися (про енергію, почуття тощо).

Але нас скоряла сила, Що, неначе водограй, Вирувала в ньому [Андрієві] й била, Як то кажуть, через край (Перв., II, 1958, 80);

Бу́ти (опини́тися) на краю́ заги́белі див. заги́бель;

Взя́ти (да́ти і т. ін.) че́рез край — не дотриматися міри в чомусь; переборщити.

Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників (Сам., II, 1958, 231);

Від кра́ю до кра́ю; Із кра́ю в край — на всьому просторі.

Плацдарм.. забульбився від краю до краю вибухами (Гончар, III, 1959, 363);

Кра́єм ву́ха слу́хати — слухати неуважно, не зосереджено;

Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.):

а) не повністю, трохи чути;

б) між іншим, мимохідь, випадково чути.

Хлопчик краєм вуха почув, що командування має намір присвоїти Маслюку звання (Багмут, Щасл. день.., 1951, 159);

Кра́єм о́ка ба́чити (поба́чити, диви́тися, помі́тити і т. ін.):

а) не повертаючи обличчя до об’єкта, що знаходиться збоку, бачити його.

Глухенький дивився в поле, проте бачив Марину краєм ока (Гончар, Новели, 1954, 145);

б) (тільки док.) побіжно, мигцем побачити, помітити.

На базарі краєм ока помітила [Оленка] цілі гори яблук, помідорів, капусти (Кучер, Трудна любов, 1960, 199);

На край сві́ту — кудись дуже далеко.

Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Кв.-Осн., II, 1956. 217);

На краю́ моги́ли— близько до смерті.

Надто довго він писав цей твір, початий ще в дні юних мрій і закінчений вже на краю могили (Дмит., Розлука, 1957, 165);

На краю́ сві́ту — в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці.

Кому спало б на думку шукати живу людину тут, на краю світу? (Гончар, III, 1959, 110);

Підніма́ти (підня́ти) край заві́си див. заві́са¹;

Приве́сти на край безо́дні див. безо́дня;

Стоя́ти на краю́ безо́дні див. безо́дня;

Че́рез край — понад міру.

Горілки не вживав [Кузьма Трохимович] так, щоб через край (Кв.-Осн., II, 1956, 6);

Співай [поете], та тільки щоб не сумно. Бо в вік наш поступу журитись через край І непрактично, й нерозумне (Сам., І, 1957. 185).

2. розм., рідко. Те саме, що шмато́к.

Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (Номис, 1864, № 1397);

От ми купимо будинок, Добрих коней, поля край (Щог., Поезії, 1958, 244).

3. чому. Закінчення, припинення якоїсь дії, стану.

Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові (Мирний, III, 1954, 19);

[Гелен:] Люди не стихії, і лиху й гніву людському є край (Л. Укр., II, 1951, 305);

На берегах Сиваша лунає залізний гомін будівництва, прийшов край віковій тиші і дрімоті (Цюпа, Україна.., 1960, 226);

// кому і без додатка. Закінчення життя; смерть.

І зігнувшись під вагою. Хирна шкапа краю жде (Граб., І, 1959, 299);

— Ти тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Ю. Янов., II, 1954, 75);

// у знач. присуди, сл. Усе закінчено.

Крик нестримного відчаю вирвався з чиїхось грудей: — Край! Ми — оточені!!! (Гончар, III, 1959, 141).

◊ Дово́дити (дове́сти) до кра́ю (рідко краю́) див. дово́дити;

Дохо́дити (дійти́) [до] кра́ю див. дохо́дити;

Кла́сти (покла́сти) край див. кла́сти і покла́сти.

4. рідко. Те саме, що краї́на 1, 2.

Усіх кличе [Остап]: — Ходім, браття, за край воювати! (Вовчок, І, 1955, 331);

Як щирі народу свого громадяни. За край ми повинні гадать! (Граб., І, 1959, 83);

Славсь і розцвітай, Вільна земле — наш Радянський край! (Нех., Ми живемо.., 1960, 84).

Рі́дний край — батьківщина, вітчизна.

Давно.. в далекім ріднім краю я чула казку (Л. Укр., І, 1951, 457).

5. Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона.

Легенький вітрець подихає з теплого краю (Мирний, II, 1954, 31);

Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків (Н.-Лев., II, 1956, 27);

Донбас — індустріальний край;

// тільки мн., у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживає, з якої хтось походить.

Він мав заїхати в ваші краї і казав, що завезе Вам книжки (Сам., II, 1958, 439);

І Давид кинувся: — Що, встаєте [дівчата]? — Та ми до Вербівки брали квитки, бо до Ганівки ж дорого. А тут уже свої краї — пішки підемо (Головко, II, 1957, 9).

Екзоти́чний край див. екзоти́чний.

6. Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в РРФСР та Казахській РСР.

Алтайський край; Краснодарський край; Цілинний край.

♦ Без кінця́-кра́ю; Без кінця́ й кра́ю див. кіне́ць¹;

Без кра́ю:

а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний.

Синь і синь над полями без краю (Сос., І, 1957, 225);

б) який безконечно триває; необмежений (у часі).

Нудьга без краю, серце гасне (Граб., І, 1959, 99);

в) безмежно (в просторі).

Довкола без краю іскрився під сонцем сніг (Панч, Ерік.., 1950, 99);

г) постійно, безперервно.

З неба темного невпинно Ллється дощ без краю (Л. Укр., IV, 1954, 96);

д) дуже, надзвичайно.

— Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю .. без краю (Л. Укр., III, 1952, 584);

Знову зустрічі тихі! Й без краю сумні розставання (Рильський, І, 1960, 115);

е) у дуже великій кількості.

Бачу в тьмі я пожежу руду і знамена червоні без краю (Сос., І, 1957, 194);

До [са́мого] кра́ю:

а) цілком, зовсім, гранично.

Ніхто не мучив мене так, як один мій шкільний товариш, безвольний до краю (Л. Укр., III, 1952, 687);

Вийшовши з-за стовбура могутнього кедра, Глушак зупиняється, до краю зосереджений (Довж., І, 1958, 104);

б) до межі, після якої продовження дії неможливе; далі нікуди.

Доборолась Україна До самого краю (Шевч., І, 1951, 335);

— Ну, добалакався до краю. Коли вже справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі йти нікуди (Головко, II, 1957, 196);

І (та й) край — і все, та й годі.

— Що мені люди, я сам собі хазяїн, та й край! (Вас., III, 1960, 95);

— Та вже з ним як не говорили — затявся! край (Цюпа, Назустріч… 1958, 436);

Нема́є (не бу́де, не було́, не ви́дно і т. ін.) кра́ю (кінця́-кра́ю, ні кінця́ ні кра́ю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося.

Краю плавням не було (Коцюб., І, 1955, 364);

Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 107);

б) щось дуже довго триває.

Все йде, все минає — і краю немає… (Шевч., І, 1963, 71);

Підійшов Осадчий, нахилився до Бачури і прошепотів: Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (Чаб., Тече вода.., 1961, 175);

Непоча́тий край чого — дуже багато.

Як послухати, що він про село розповідає,.. —роботи край непочатий (Головко, II, 1957, 413).

КРАЙ², прийм. з род. в. Уживається при вказуванні на місцезнаходження предмета поблизу іншого; біля, коло.

Хата була третя од кінця й стояла край вишневого садочка (Н.-Лев., II, 1956, 310);

Там лірник сидів собі долі,— край нього Поводар, хлоп’ятко малеє (Л. Укр., І, 1951, 345);

Як брат із братом край стола. Син України з сином Комі Державні зважують діла (Рильський, III, 1961, 25).