1. Словник української мови Грінченка

наказувати

Наказувати, -зую, -єш

сов. в. наказати, -кажу, -жеш, гл.

1) Приказывать приказать.

2) Передавать, передать словесно. Накажи братові, щоб він приніс граблі. Да далеченько мій миленький, — ніким наказать... Да накажу я свойму милому хоть рідним братком. Грин. III. 166. Ой накажи, галко, ой накажи, чорна, од кошового вісти. Грин. III. 602. Говорить, наговорить много. Наказав стільки, що й не переслухаєш. наказав на вербі груш. (Ном. № 6891) или: наказав три мішки гречаної вовни. Наговорилъ невозможнаго, несбыточнаго, несообразностей.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наказувати — (віддавати наказ) веліти, повелівати, розпоряджатися, командувати. Словник синонімів Полюги
  2. наказувати — нака́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. наказувати — Давати наказ <�команду, розпорядження>, розпоряджатися, ур. веліти, повелівати, поб. казати, загадувати. Словник синонімів Караванського
  4. наказувати — див. веліти; примушувати Словник синонімів Вусика
  5. наказувати — -ую, -уєш, недок., наказати, -кажу, -кажеш, док. 1》 з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. || що, зі спол. щоб. Давати вказівки, поради; повчати. || перен. Вимагати що-небудь. Як накажете — як хочете, як вам завгодно. 2》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. наказувати — НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док. 1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь, виконати, зробити щось. Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (І. Словник української мови у 20 томах
  7. наказувати — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
  8. наказувати — Нака́зувати, -зую, -зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. наказувати — НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док. 1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (Коч., Зол. Словник української мови в 11 томах