наказувати

ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.: ви́могти, звелі́ти, зобов'яза́ти, наказа́ти, покла́ти. Він перечікував безконечний ланцюг процедур, що їх вимагали дипломатичні закони (Ю. Яновський); Він, військовий комендант, діє, як велить йому військовий статут (С. Чорнобривець); З якою охотою він.. побіг би зараз додому! Але форма суворовця зобов'язує, і хлопчик пішов звичайним кроком (І. Багмут); (Анна:) Кастильська етикета наказує звертатися до дами: "Дозвольте, пані, стати на коліна" (Леся Українка); Свята церква поклала на діда покуту: .. ходити на всі богослужби (М. Стельмах); — Нащо ви шантажуєте мене? — Оце діловий підхід до справи. Досить нам грати комедію, перейдемо до діла (Ю. Бедзик).

НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИ книжн., ПРИКАЗА́ТИ заст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИ розм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИ розм., СКАЗА́ТИ розм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). — Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів (цар) тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ'яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: — Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); — Ти крути, а я буду наливати, — розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).

НАКА́ЗУВАТИ (віддавати бойовий наказ); КОМА́НДУВАТИ (говорити слова команди). — Док.: наказа́ти, скома́ндувати. Іван Половець наказав приготувати кулемети (Ю. Яновський); — Піднімайсь! — командує Черниш, який вів бійців (О. Гончар).

II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ (НАПУЧА́ТИ), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ рідко), НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст.; ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ) розм., УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи — з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИ розм., УРОЗУМЛЯ́ТИ (ВРОЗУМЛЯ́ТИ) розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). — Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти (научи́ти), наусти́ти, указа́ти (вказа́ти), напоу́мити, урозу́мити (врозу́мити). Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); — І що тобі за охота дитину такого навчати? — звернулася Настя до чоловіка.. — Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: — Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене... — Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); — Напоумте його! Ви розгадали — душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). — Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.

ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться (стара) на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: — А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").

ПЕРЕКА́ЗУВАТИ (кому, через кого, ким і без додатка — доводити до відома), ПЕРЕДАВА́ТИ, ПЕРЕПОВІДА́ТИ, НАКА́ЗУВАТИ заст. — Док.: переказа́ти, переда́ти, переповісти́, наказа́ти. — Хоч би мені прямо сказав (Яків), а то через чужих людей переказує (Панас Мирний); Вчителька передавала, що Наталка не говорить у школі про мою професію (Ю. Яновський); Сашко побіг до Юрка і переповів йому свою розмову з Дубовим (М. Ю. Тарновський); — Наказували з міста — будете учора. Цілий день ждали, а вас немає (Панас Мирний).