наказувати

Значення в інших словниках

1. наказувати — нака́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. наказувати — Давати наказ <�команду, розпорядження>, розпоряджатися, ур. веліти, повелівати, поб. казати, загадувати. Словник синонімів Караванського
3. наказувати — див. веліти; примушувати Словник синонімів Вусика
4. наказувати — -ую, -уєш, недок., наказати, -кажу, -кажеш, док. 1》 з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. || що, зі спол. щоб. Давати вказівки, поради; повчати. || перен. Вимагати що-небудь. Як накажете — як хочете, як вам завгодно. 2》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. наказувати — НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док. 1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь, виконати, зробити щось. Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (І. Словник української мови у 20 томах
6. наказувати — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
7. наказувати — Нака́зувати, -зую, -зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. наказувати — НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док. 1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (Коч., Зол. Словник української мови в 11 томах
9. наказувати — Наказувати, -зую, -єш сов. в. наказати, -кажу, -жеш, гл. 1) Приказывать приказать. 2) Передавать, передать словесно. Накажи братові, щоб він приніс граблі. Да далеченько мій миленький, — ніким наказать... Да накажу я свойму милому хоть рідним братком. Словник української мови Грінченка