наказувати
НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док.
1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь, виконати, зробити щось.
Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (І. Кочерга);
Дід-провідник зупинився, наказав усім залазити в комиші, скласти свої клунки й бути напоготові (М. Коцюбинський);
Черниш наказав розвантажити коней і відправити їх назад з двома бійцями (О. Гончар);
// що і без дод. Давати вказівки, поради кому-небудь, повчати когось.
Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Л. Мартович);
Ми розпрощалися з батьком, але він ніяк не міг відірватися від нас. Він щось наказував, щось говорив і мені, і бабусі, й матері (М. Томчаній);
// перен. Вимагати що-небудь, вважаючи це правильним; веліти.
Справи свої на землі так рихтуй, як наказує серце (Леся Українка);
Коли Уельський принц зійшов на батьків трон, Він, як наказує традиції закон, Перед підданцями промову мав поважну (М. Рильський).
2. заст. Передавати, переказувати що-небудь комусь через кого-небудь.
– Наказували з міста – будете учора. Цілий день ждали, а вас немає (Панас Мирний);
Ой, недалеко Мій милий від мене, Та ніким наказати (з народної пісні);
– Брати-товариші! Коли хто вернеться додому, накажіть моїй жінці, нехай не журиться, не плаче (І. Нечуй-Левицький).
3. тільки недок. Супроводжувати яку-небудь дію словами; примовляти.
Чули либонь [люди], як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: “моє ти паненятко!” (Панас Мирний).
(1) Як нака́жете – як хочете, як вважаєте.
[Паламар:] Коли б у вас настрій до весілля не змінився. [Римар:] Як накажете це розуміти? (М. Стельмах).
◇ (2) Наказа́ти до́вго жи́ти:
а) умерти.
– А чи знєш, брате, ось що? Брат Павлусь наказав .. довго жити (Г. Квітка-Основ'яненко);
Та ось перед Новим роком Митрофанівна наказала довго жити (із журн.);
б) (ірон.) перестати існувати, вийти з ужитку (про щось).
– Боже ж мій, Корній Іванович? А борода, а вуси?.. – Е! Тю-тю, можна сказать, борідка. Наказала довго жить (В. Чечвянський);
А ще кажуть, що “контактна комісія” наказала довго жити. Зовсім ні, панове! Двовладдя залишилось (з газ.);
Чоботи наказали довго жити (з усн. мови).
Значення в інших словниках
- наказувати — (віддавати наказ) веліти, повелівати, розпоряджатися, командувати. Словник синонімів Полюги
- наказувати — нака́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- наказувати — Давати наказ <�команду, розпорядження>, розпоряджатися, ур. веліти, повелівати, поб. казати, загадувати. Словник синонімів Караванського
- наказувати — див. веліти; примушувати Словник синонімів Вусика
- наказувати — -ую, -уєш, недок., наказати, -кажу, -кажеш, док. 1》 з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. || що, зі спол. щоб. Давати вказівки, поради; повчати. || перен. Вимагати що-небудь. Як накажете — як хочете, як вам завгодно. 2》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наказувати — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
- наказувати — Нака́зувати, -зую, -зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- наказувати — НАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док. 1. з інфін. Віддавати наказ, розпорядження кому-небудь. Наполеон наказував посилати в бій свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян (Коч., Зол. Словник української мови в 11 томах
- наказувати — Наказувати, -зую, -єш сов. в. наказати, -кажу, -жеш, гл. 1) Приказывать приказать. 2) Передавать, передать словесно. Накажи братові, щоб він приніс граблі. Да далеченько мій миленький, — ніким наказать... Да накажу я свойму милому хоть рідним братком. Словник української мови Грінченка