1. Словник української мови Грінченка

розбивати

Розбива́ти, -ваю, -єш

сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл.

1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. Чуб. V. 935. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Ном. № 9539. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ. Ном. № 9538.

2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати. Чуб. ІІІ. 356.

3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. ЗОЮР. І. 76. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця. Чуб. V. 741.

4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває. МВ. І. 140.

5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Чуб. V. 206. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає. МВ. ІІ. 70.

6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Ном. № 335. Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Чуб. V. 877. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари. Стор. II. 215.

7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати. АД. І. 212.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розбивати — розбива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розбивати — (на шматки) дробити; (пута) розривати, рвати; (судно) розтрощувати, трощити; (ніс) розквашувати, роз'юшувати, пускати кров з; (паралічем) паралізувати; (горем) знесилювати, виснажувати; (серце) шматувати; (торг) перебивати; (ворога) ПЕРЕМАГАТИ... Словник синонімів Караванського
  3. розбивати — I дрібнити, дробити, лупати, кришити, подрібнювати, розгепувати, роздрібнювати, роздроблювати, роздробляти, розклинювати, розкришувати, сокрушати (церк.-слов. Словник синонімів Вусика
  4. розбивати — -аю, -аєш, недок., розбити, -зіб'ю, -зіб'єш, док., перех. 1》 Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. || Ударяючи по чому-небудь, ділити, дробити, роздавлювати його на частини, шматки. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розбивати — РОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБИ́ТИ, зіб'ю́ зі́б'є́ш, док. 1. що. Ударяючи чим-небудь об щось чи впускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. Дружки беруть її [Марусю] попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату (І. Словник української мови у 20 томах
  6. розбивати — Розбив кошару, аби вовки з'їли отару. Вніс роздор, щоб вороги покористувались добром. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. розбивати — лама́ти (прола́мувати, розбива́ти і т. ін.) / злама́ти (пролама́ти, розби́ти і т. ін.) лід (кри́гу). 1. перев. зі сл. пе́рший. Мати успішний початок, досягати успіху в чому-небудь. Фразеологічний словник української мови
  8. розбивати — ГРАБУВА́ТИ (забирати що-небудь у когось шляхом розбою, грабежу), РОЗГРАБО́ВУВАТИ, ГА́РБАТИ рідше, РАБУВА́ТИ діал., ОБРАБО́ВУВАТИ діал.; РОЗБІ́ЙНИЧАТИ, ГАЙДАМА́ЧИТИ розм., РОЗБИВА́ТИ розм. (чинити розбій). — Док. Словник синонімів української мови
  9. розбивати — Розбива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. розбивати — РОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБИ́ТИ, зіб’ю́ зі́б’є́ш, док., перех. 1. Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. Дружки беруть її [Марусю] попід руки. Словник української мови в 11 томах