розбивати

Розбив кошару, аби вовки з'їли отару.

Вніс роздор, щоб вороги покористувались добром.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розбивати — розбива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розбивати — (на шматки) дробити; (пута) розривати, рвати; (судно) розтрощувати, трощити; (ніс) розквашувати, роз'юшувати, пускати кров з; (паралічем) паралізувати; (горем) знесилювати, виснажувати; (серце) шматувати; (торг) перебивати; (ворога) ПЕРЕМАГАТИ... Словник синонімів Караванського
  3. розбивати — I дрібнити, дробити, лупати, кришити, подрібнювати, розгепувати, роздрібнювати, роздроблювати, роздробляти, розклинювати, розкришувати, сокрушати (церк.-слов. Словник синонімів Вусика
  4. розбивати — -аю, -аєш, недок., розбити, -зіб'ю, -зіб'єш, док., перех. 1》 Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. || Ударяючи по чому-небудь, ділити, дробити, роздавлювати його на частини, шматки. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розбивати — РОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБИ́ТИ, зіб'ю́ зі́б'є́ш, док. 1. що. Ударяючи чим-небудь об щось чи впускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. Дружки беруть її [Марусю] попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату (І. Словник української мови у 20 томах
  6. розбивати — лама́ти (прола́мувати, розбива́ти і т. ін.) / злама́ти (пролама́ти, розби́ти і т. ін.) лід (кри́гу). 1. перев. зі сл. пе́рший. Мати успішний початок, досягати успіху в чому-небудь. Фразеологічний словник української мови
  7. розбивати — ГРАБУВА́ТИ (забирати що-небудь у когось шляхом розбою, грабежу), РОЗГРАБО́ВУВАТИ, ГА́РБАТИ рідше, РАБУВА́ТИ діал., ОБРАБО́ВУВАТИ діал.; РОЗБІ́ЙНИЧАТИ, ГАЙДАМА́ЧИТИ розм., РОЗБИВА́ТИ розм. (чинити розбій). — Док. Словник синонімів української мови
  8. розбивати — Розбива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розбивати — РОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБИ́ТИ, зіб’ю́ зі́б’є́ш, док., перех. 1. Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність. Дружки беруть її [Марусю] попід руки. Словник української мови в 11 томах
  10. розбивати — Розбива́ти, -ваю, -єш сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл. 1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Словник української мови Грінченка