рубіж

Рубеж и рубіж, -жа

м.

1) Нарѣзъ, вырѣзка, зарубка. Рубежі в рублі.

2) Тупая сторона ножа и пр.

3) Край, грань. Об піл, об рубіж головкою вдарилось. Пирят. у. ум. рубежик. У рубежики такого багато пилу понабивалося. Черниг. у.

---------------

Рубіж, -жа

м. см. рубеж.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рубіж — -бежу, ч. 1》 Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось. || Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. || перен. Те, що відділяє одне від одного (перев. у часі); грань. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. рубіж — Рубі́ж, -бежу́, -же́ві, -же́м; -бежі́, -жі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. рубіж — Лінія, межа, кордон, (лінія перелому) рубікон, злам, поріг, п! ВОДОДІЛ; П. грань; мн. РУБЕЖІ, фр. обрії <н. нові рубежі = нові обрії>. Словник синонімів Караванського
  4. рубіж — [руб’іж] -беижу, ор. -беижем, м. (на) -беиж'і Орфоепічний словник української мови
  5. рубіж — РУБІ́Ж, бежу́, ч. 1. Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось; // Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. Пункт той [оборони] був не звичайний. Словник української мови в 11 томах
  6. рубіж — РУБІ́Ж, бежу́, ч. 1. Лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось; // Природна перешкода, яка служить такою лінією, межею. Пункт той [оборони] був не звичайний. Словник української мови у 20 томах
  7. рубіж — рубі́ж іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  8. рубіж — Межа, кордон, див. границя Словник чужослів Павло Штепа
  9. рубіж — КОРДО́Н (межа, що розділяє території двох держав), РУБІ́Ж, МЕЖА́ розм.; ЛІ́НІЯ заст. (перев. з укріпленнями). — Прямо на кордоні станьте, і щоб птиця не пролетіла! Чуєте? (О. Довженко); — Козаче, глянь: он віддалі Рубіж Московської землі (М. Словник синонімів української мови