дружина

Чи можна вживати слово жінка в значенні “дружина”?

Дружина – заміжня жінка (стосовно її чоловіка). “І от знайшлася-таки людина, що покохала його. З болем дивиться (Мар’ян) на просте, трохи вилицювате, з скорботно-соромливим ротом обличчя дружини” (Михайло Стельмах). Дружина означає також чоловіка у подружжі (стосовно його жінки).

Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає.

(Тарас Шевченко)

Проте часто в розумінні “дружина”, коли йдеться про особу жіночої статі, вживають слово жінка. “Не журися, жінко, біс біду перебуде, – кладе руку на плече дружини. – Ще ти в мене такою господинею будеш, що сам Плачинда позаздрить”. Мар’ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням” (Михайло Стельмах). Але можливі ситуації, коли використання іменника жінка в значенні “дружина” може призвести до непорозуміння. Наприклад, хто така супутниця директора – його дружина чи чужа йому жінка – в оцьому реченні: “Поруч з директором школи йшла жінка”. Правда, в тексті бувають лексеми, що допомагають збагнути, в якому саме розумінні вжито слово жінка: в значенні “дружина” воно здебільшого виступає в супроводі присвійних займенників, неозначеного займенника чиясь або разом із власним ім’ям чоловіка (моя, його, чиясь жінка, Юхимова жінка, жінка Юхима); в значенні “представниця статі, протилежній чоловічій” – часто в сполученні з неозначеним займенником якась або з прикметником, що характеризує іменник жінка (наприклад, худорлява, гарна, невисока, короткозора, білява, чорнява).

Як наголошувала мовознавець Євгенія Чак, коли слово жінка має відтінок присвійності (якщо до нього можна поставити питання чия?), воно вжите в розумінні “дружина” (часом у реченні може не бути відповідного займенника або імені чоловіка, але присвійність встановлюється з контексту).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дружина — (стосовно чоловіка) жінка, хазяйка, розм.: пані, баба, (багатолітня) стара, жарт, половина, благовірна; (одне із шлюбної три) подружжя. Словник синонімів Полюги
  2. дружина — дружи́на 1 іменник жіночого або чоловічого роду, істота одружена жінка стосовно до свого чоловіка; одружений чоловік стосовно до своєї жінки — поет. Орфографічний словник української мови
  3. дружина — 1. Одружена жінка стосовно до свого чоловіка. Жив тут якийсь великий пан-воєвода. І була у нього молода, дуже гарна дружина, яку він надзвичайно любив і беріг (легенда); – І я шукаю собі дружину, – закінчив він, – розумієш, дружину... Літературне слововживання
  4. дружина — Дружи́на. Театральна трупа, колектив. “Буков[иньский] Руский Народний Театр“ під дирекциєю Івана Захарка дасть у Вашківцях над Черемошем на фільварку п. Фрайтага два представленя [... Українська літературна мова на Буковині
  5. дружина — ІСТ. княже військо; СУЧ. ЖІНКА; ФР. (гурт) команда, загін, колектив. Словник синонімів Караванського
  6. дружина — -и. 1》 ж.Одружена жінка стосовно до свого чоловіка. 2》 ч., заст., поет. Одружений чоловік стосовно до своєї жінки. 3》 ж. Група, загін, добровільне об'єднання людей, створене з якою-небудь метою. 4》... Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. дружина — Благовірна, газдинечка, ґаздиня, газдонька, господиня, дружина-вірнянка, дружинонька, жінка, жіночка, жона (фольк.), законна, мати, моя (в устах чоловіків), подружжечко, подружжя (рідко), половина, стара, старенька, супружниця, хазяєчка... Словник синонімів Вусика
  8. дружина — У давній Русі озброєні загони, постійна військова сила кн. та апарат його влади; ділилася на 2 групи: старша д. (мужі княжі) складалася переважно з бояр, виконувала вищі державні функції, молодша д. (гридь) охороняла кн. Універсальний словник-енциклопедія
  9. дружина — ВІ́ЙСЬКО (сукупність озброєних загонів, військових підрозділів), А́РМІЯ, СИ́ЛИ (СИ́ЛА рідше) з означ., ПОЛКИ́ мн., поет., РАТЬ іст., поет., ДРУЖИ́НА іст., поет., ПОТУ́ГА заст.; ЗБРО́ЙНІ СИ́ЛИ (держави); ВО́ЇНСТВО, ПО́ЛЧИЩЕ, НАВА́ЛА, ОРДА́ зневажл. Словник синонімів української мови
  10. дружина — Дружи́на, -ни, -ні; -жи́ни, -жи́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. дружина — ДРУЖИ́НА, и. 1. ж. Одружена жінка стосовно до свого чоловіка. Заколисаний родинним щастям з любою дружиною, Семен забув на свої колишні турботи (Коцюб., І, 1955, 109); Він узяв собі дружину, маленьку, кволу, але щиру до роботи жінку (Чорн., Визвол. земля. Словник української мови в 11 томах