1. Літературне слововживання

З

I

З (зе). Як назва літери вживається в с. р.: велике з; як назва звука вживається в ч. р.: твердий з.

II

З – ІЗ – ЗІ

З, прийм. Вж. у словосп.: з вини, з власного бажання (і за власним бажанням), з газет, з допомогою (і за допомогою), з ініціативи (і за ініціативою), з нагоди, з наказу (і за наказом), з примусу, з радості (і від радості), з умовою, екзамен з географії, заввишки з дерево, кричати з болю (і від болю), література з аграрного питання, українець з походження (і за походженням), чемпіон з боксу.

Із. Варіант, що вживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (після них або перед ними), а також між групами приголосних: із заходу, із степу, вітати із святом, звучить із вікон, кутий із щирого золота, пасуть із собаками, стоять із свічками, щось із півроку.

Зі. Варіант, що вживається переважно перед групами приголосних, особливо тими, які починаються свистячими або шиплячими звуками: зі всього світу, зі Львова, зі мною, зі зброєю в руках, зі складу, зі скрипкою, зі сміху, зі сну, зі співами, зі степу, зі стільцем, зі сцени, зі школи (але невдало, немилозвучно: зі зали, зі заступом, зі землі, зі золотом, зі самого початку, зі секретарем, зі сином, зі Січі, зі собору, зі собою).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. з — з прийменник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. з — I невідм., с. Десята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "з" (вимовляється "зе"). II із, зі, рідко зо, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають: Просторові відношення: 1》 з род. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. з — З, прийм.; ніколи не змінюється на с: з до́му, з по́ля, з ха́ти з, приросток, перед к, п, т, х змінюється на с: сказа́ти, спита́ти, сте́рти, схопи́ти; у складених прийм. з пишемо пишемо через розділку, не міняючи на с: з-під, з-по́між, з-посере́д Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. з — З¹, невідм., сер. Дев’ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «з» (вимовл. «зе»). З², ІЗ, ЗІ, рідко ЗО, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають: Просторові відношення 1. з род. Словник української мови в 11 томах
  5. з — З пред. 1) Съ. Як з лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою. Ном. № 7307. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Ном. № 27. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, красноловця з доброго молодця! Ном. № 340. Словник української мови Грінченка