з

З¹, невідм., сер. Дев’ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «з» (вимовл. «зе»).

З², ІЗ, ЗІ, рідко ЗО, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають:

Просторові відношення

1. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, середовище, зсередини яких спрямовані дія, рух або що-небудь виймається, добувається і т. ін. З бору соснового шум..

іде (Леся Українка, I, 1951, 72);

Ми вийшли з готелю (Юрій Яновський, II, 1958, 44);

Зі школи на майдан вивалила дітвора (Андрій Головко, I, 1957, 352);

Коли ж я випірнув з води, в лице так свіжо вітер віяв... (Володимир Сосюра, II, 1958, 352);

З розірваної артерії свиснула кров (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 525);

— Ти обідав, Василю? — спитала Галя, витягаючи страву з печі (Панас Мирний, IV, 1955, 116);

Брянський діставав із своєї планшетки якісь схеми (Олесь Гончар, III, 1959, 84).

2. з род. в. Уживається при вказуванні на місце, предмет та ін., з поверхні яких або від яких хто-, що-небудь відокремлюється, відходить і т. ін.

А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Українські народні ліричні пісні, 1958, 76);

Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче сплигнув з коня (Олесь Гончар, III, 1959, 71);

Падає з голови залізна каска (Олександр Довженко, I, 1958, 36);

Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень глей (Володимир Сосюра, I, 1957, 344);

// Уживається при вказуванні на посаду, заняття і т. ін., від яких хто-небудь звільняється.

— Пане Марфін, ви звільнені з посади інспектора (Олександр Довженко, I, 1958, 426).

3. з род. в. Уживається при вказуванні на місце, простір, напрям і т. ін., в якому хто-, що-небудь знаходиться, щось відбувається або звідки спрямовані дія, рух.

Сонце гріє, вітер віє 3 поля на долину (Тарас Шевченко, I, 1951, 11);

З лівого боку, на самій сцені великий портал храму Артеміди (Леся Українка, I, 1951, 157);

Там вони мусять перевалити цей кряж і зайти ворогові з тилу (Олесь Гончар, III, 1959, 96);

Із заходу насувають темно-сині хмари (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 13);

// Уживається при вказуванні на сферу діяльності, заняття і т. ін., з яких ідуть, повертаються.

У понеділок зумисне вибігла Настя назустріч Гнатові, як він вертався з роботи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 53);

Ми вертали з полювання. Наш віз загублено по полю гуркотів (Максим Рильський, I, 1960, 151);

Монотонно гурчали десь мотори — чи то біля майстерні механіки їх перевіряли, чи з оранки трактори поверталися (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 399);

// Уживається при вказуванні на місцеперебування особи чи предмета, що виконує якусь дію, або на місце, з якого спостерігається, сприймається що-небудь.

І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1951, 3);

Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148);

У неї очі сині-сині — Такі Карпати з далини (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 115);

// У сполуч. з прийм. в, на, до вживається при вказуванні на місце, предмет, від якого повторюється дія.

Проте вона все слідкувала очима, як татко ходив з кутка в куток по кімнаті (Леся Українка, III, 1952, 635);

Юннати розгублено переминалися з ноги на ногу, не знаючи, що й казати (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 80);

Осколки пішли з рук до рук (Олесь Гончар, III, 1959, 62);

// У сполуч. з прийм. до, в уживається при вказуванні на межу поширення дії, стану або властивості.

Заболочений, оброшений з голови до ніг, він, зрештою, виходить на твердий берег (Михайло Стельмах, II, 1962, 68);

Вже вечір темною габою накрив всю землю з краю в край (Володимир Сосюра, I, 1957, 352);

// У сполуч. із сл. погляд, точка зору і т. п. уживається при вказуванні на спрямованість чиїх-небудь думок, поглядів, оцінок і т. ін.

«Біла Пустеля» майже безфабульна річ — з погляду критика тридцятих років (Юрій Яновський, II, 1958, 12).

4. з род. в. Уживається при вказуванні на місце наявності певної ознаки, властивості в особи, предмета.

З себе була [пані] висока, огрядна, говірки скорої, гучної (Марко Вовчок, I, 1955, 258);

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези (Леся Українка, III, 1952, 267);

Друже мій, ще не знаю, який ти з лиця і на ім’я (Максим Рильський, II, 1960, 252).

5. з оруд. в., також із сл. поруч, поряд. Уживається при вказуванні на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь з кимось, чимось.

Маруся поруч зі мною сидить і слухає (Марко Вовчок, I, 1955, 195);

— Це ти, Шовкун? — озвався якийсь вершник у темряві, порівнявшись із ним (Олесь Гончар, III, 1959, 76).

Часові відношення

6. з род. в. Уживається при вказуванні на час, період, що є вихідним моментом у розвитку, поширенні якоїсь дії, стану.

Із самого малку були [Мурко й Бурко] великі приятелі (Іван Франко, IV, 1950, 82);

Зникла поезія чиста з тої хвилини, як спільна нудьга почалась (Леся Українка, I, 1951, 260);

З шостого року Оля почала допомагати матері (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 57);

Я — українець.., з Колиски Я мову взяв, що за селом Шуміла житнім колоском (Іван Нехода, Чудесний сад, 1962, 9);

Зустрів [сталевар] із війни знайомих (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 17);

// У поєднанні з прийм. до вживається при вказуванні на межі тривання якоїсь дії, стану.

Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди (Андрій Головко, II, 1957, 213);

// У поєднанні з прийм. на вживається при вказуванні на відрізок часу між двома днями, датами. У ніч із суботи на неділю;

// У поєднанні з прийм. на в складі стійких словосполучень уживається при вказуванні на не точно визначений, хоч і близький час виконання або настання чого-небудь.

Коген, здається, роздобув уже гроші, хоч відтягає з дня на день з своїм приїздом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 194);

З хвилини на хвилину чекали вибуху;

// У поєднанні з прийм. в (у) в складі стійких словосполучень уживається при вказуванні на безперервність, повторюваність якої-небудь дії.

З року в рік наш радянський глядач стає все більш глибоким знавцем мистецтва, все краще починає розумітися на питаннях театру (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 72).

7. з оруд. в. Уживається при вказуванні на супровідну дію, одночасність різних дій.

По неспокійній ночі Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 204);

// Уживається при вказуванні на подію, явище, після яких відразу щось відбувається.

З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка, III, 1952, 647);

// Уживається при вказуванні на період або ряд послідовних моментів, у міру настання яких розгортається яка-небудь дія.

Наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою й міцною (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 262);

Вода з кожним днем прибувала (Терень Масенко, Життя.., 1960, 30).

Причинові відношення

8. з род. в. Уживається при вказуванні на причину дії або стану.

Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє! (Тарас Шевченко, I, 1963, 45);

З жарту і біда часом буває (Номис, 1864, № 12664);

За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям (Марко Вовчок, I, 1955, 21);

Голоси хрипкі з холоду (Андрій Головко, II, 1957, 314);

Із свіжого повітря в нього почала крутитися голова (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 17);

Так трапилося, що не з кохання, а з жалості одружився [Свирид] на молодій удовиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 16);

Павка з люті аж поблід (Володимир Сосюра, II, 1958, 370).

9. з род. в. Уживається при вказуванні на підставу якої-небудь дії або стану.

З усього видко було: з важких рухів, з похмурих поглядів спідлоба, з крутої лайки, що не пусте на думці в ліщинівців (Андрій Головко, II, 1957, 230);

Ще зоддалік впізнав [Хома] Антоновича і з характерного чвокання його чобіт, і з.. глухого покректування (Олесь Гончар, III, 1959, 309);

// з оруд. в. Уживається при вказуванні на подію, з нагоди якої вітають, поздоровляють і т. ін.

— Здорова, Галю! — Здорова, сестро! З неділею! (Панас Мирний, IV, 1955, 123);

Сивий, старий робітник.. вітав дітей із святом (Андрій Головко, I, 1957, 195).

Обставинні (способу дії) відношення

10. з род. і оруд. в. Уживається на означення способу виконання дії.

Тут щось з розгону в воду бух (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 122);

— Чи ти оглухла? — і мачушина рука з усієї сили б’є її (Борис Грінченко, I, 1963, 334);

Волосся [у Марції] зачесане з мистецькою простотою (Леся Українка, III, 1952, 176);

— А тепер вчися, Тимофію, і грамоті, і говорити! — з розмаху ляснув його по плечі немолодий коваль Кирило Іванишин (Михайло Стельмах, II, 1962, 20);

Ми кожний камінь брали з бою (Володимир Сосюра, I, 1957, 439);

— Поїдьте в Ковалівку і все самі побачите, а не з других очей... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 193);

// Уживається при вказуванні на обставину, достатню для здійснення чого-небудь (звичайно з кількісною вказівкою).

До виступу свого він ставився якнайуважніше. Бо — зуміє зацікавити з першого разу, тоді вже — півділа (Андрій Головко, II, 1957, 121).

11. з оруд. в. Уживається при вказуванні на супровідні дію, стан, почуття.

Не хотіла брата турбувати; знов до неї [братової] з ласкавою мовою підійду (Марко Вовчок, I, 1955, 5);

Мотор запрацював. Зі страшним ревом «яструбок» свічкою пішов у небо (Юрій Яновський, I, 1954, 49);

І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (Максим Рильський, I, 1960, 164);

Навшпиньки підходить секретар до вікна. Дивиться з острахом. Тиша (Олександр Довженко, I, 1958, 52);

Бійці з прихованою радістю чекали, доки фельдшерка зайде в їхні підземелля (Олесь Гончар, III, 1959, 199).

12. з оруд. в. Уживається при вказуванні на предмет як показник повноти охоплення дією кого-, чого-небудь.

Спати лігши, вкрився [Артем] рядном з головою (Андрій Головко, II, 1957, 215);

Житце ріденьке, низьке.. Але і його не бере коса. Вириває з корінням, кошлає в покосі (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 3).

Відношення мети

13. з оруд. в. Уживається при вказуванні на мету дії.

Догадувалася [Параскіца], хто приходив до неї з візитом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 282);

[Хуса:] Я вмить пошлю до пані скорохода з відповіддю (Леся Українка, III, 1952, 172).

Кількісні відношення

14. з род. в. Уживається при вказуванні на кількість осіб, предметів, з яких складається щось ціле.

Він [виселок] складався всього-навсього з трьох халупок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 368);

Родина з семи чоловік.

15. з род. в., заст. Уживається при вказуванні на залежність розміру оплати натурою від кількості вироблених одиниць продукції.

Сіножать далеко — аж на панському [полі]. Косили з копиці (Іван Микитенко, II, 1957, 11);

— Хай тільки хліба вистигають, а вийде чи не вийде до жнив закон [про розподіл землі], однаково самі все пожнуть. Минулося з снопа восьмого чи десятого (Андрій Головко, II, 1957, 225).

16. із знах. в. Уживається при вказуванні на приблизний підрахунок, приблизну міру чого-небудь.

Ішли, і як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гін (Іван Котляревський, I, 1952, 147);

Кіп із вісім заробила [Ганна] (Тарас Шевченко, I, 1963, 317);

Остап ішов уже з годину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 339);

Поспитавши разів зо три «хто» й «чого треба», Хорбутиха впустила мене до хати (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 115).

17. із знах. в. У сполуч. із сл. доволі, досить, годі, вистачить і т. ін. уживається при вказуванні на особу, якій вистачав, достатньо чого-небудь або яка не бажав, щоб щось продовжувалося.

[Руфін:] Доволі з мене, що тепер я бачу (Леся Українка, II, 1951, 350);

Не шукай по саду; де ще лишились Пізні троянди? Досить, хлопче, з нас і простого мірту [мирту] (Микола Зеров, Вибр., 1966, 272);

— Фунтів, мабуть, на десять за цей час схудла. Годі вже з мене! — звела мову на жарт (Андрій Головко, II, 1957, 193).

18. з оруд. в. Уживається при вказуванні на додаткову кількість чого-небудь.

Може, нам не вистачав джерел сировини або ринків збуту наших товарів? Ні, все це є у нас з лишком (Павло Тичина, III, 1957, 473);

Заробив Яшко три пуди з фунтами: жита, ячменю, проса (Андрій Головко, I, 1957, 178);

Я виїхав за кордон, де й пробув близько чотирьох з половиною місяців (Олександр Довженко, I, 1958, 24).

Об’єктні відношення

19. з род. і оруд. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет і т. ін., на які спрямовується, поширюється дія, яких що-небудь стосується.

Отаке-то горе Із сотником оце сталось (Тарас Шевченко, II, 1963, 201);

Розсердився Охрім, що з його так глузують... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 31);

Полковник змушений присунути до себе браунінг, який лежить на столі.. Присунув, не спускаючи очей з солдата (Олександр Довженко, I, 1958, 42);

Не знаю й сама, що зі мною (Юрій Яновський, I, 1954, 27);

Я невдало покінчив з кар’єрою телефоніста (Володимир Сосюра, II, 1958, 365);

— Бери, Мироне, гостинець. Знаю, сутужно в тебе з хлібом (Михайло Стельмах, II, 1962, 45);

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11).

20. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, матеріал і т. ін., з якого щось роблять, виготовляють або що-небудь зроблено, виготовлено.

П’ють [люди] з великих піал чудовий напій з маринованих черешень (Олесь Гончар, III, 1959, 157);

Зараз стояла [Катря] мовчазна й нерухома, як з каменю вирізьблена (Андрій Головко, II, 1957, 220);

Потім підняла [Анюта] з верблюжої вовни ковдру так, що утворилася щілина (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 477).

21. з род. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, ознаку, які зазнають змін, перетворень.

Така гарна молодиця з Гафійки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 15);

День з ясного зробився понурий (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 11);

Неначе у поета, палав твій зір... Ти весь сіяв, з маленького ставав великим (Володимир Сосюра, II, 1958, 353).

22. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, за допомогою якого відбувається певна дія. Із лука мітко в ціль стріляла

[Камилла] (Іван Котляревський, I, 1952, 197);

Біля нього проїхав візок. Візник тріснув цупко з батога (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 92);

Це ж по вас ударило з гармати, полоснуло гулом і огнем... (Володимир Сосюра, I, 1957, 373);

Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст (Олесь Гончар, III, 1959, 199);

Жадібно п’є воду чиновник з відра (Олександр Довженко, I, 1958, 54).

23. з род. в. Уживається при вказуванні на загал, сукупність осіб, предметів, звідки виділяється хто-, що-небудь, якась частина і т. ін. (за значенням відповідає прийм. серед).

Один з Троянської громади, Насупившися, все мовчав (Іван Котляревський, I, 1952, 106);

[Мохаммед (глянув на Айшу):] Найкраща ти з усіх жінок на світі (Леся Українка, II, 1951, 338);

Брянський і Черниш попросили в командира батальйону дозволу проскочити до кузні в якесь з околишніх гірських селищ (Олесь Гончар, III, 1959, 89);

Хтось із молоді запалив смолоскип (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 77).

24. з род. в. Уживається при вказуванні на стан, який порушується, переривається і т. ін.

Лев і стрибав, і по траві качався, І у кущі ховався, І з сили вибивсь, аж упрів (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 133);

Несеться сумний голос трембіти і будить зі сну полонину (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 331);

Те повідомлення кого завгодно могло вивести з рівноваги (Василь Кучер, Голод, 1961, 345);

// Уживається при вказуванні на становище, обставини (звичайно скрутні), з яких кому-небудь допомагають вийти або хтось виходить сам.

Сам товариш виручив його з біди (Панас Мирний, IV, 1955, 128);

З трійок Павлуша не вилазив (Андрій Головко, II, 1957, 265);

// У сполуч. з прийм. в уживається при вказуванні на перехід особи з одного стану в інший.

Отак, з холоду в жар і кидало Павла весь час, поки він одягавсь (Андрій Головко, II, 1957, 490).

25. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, місце і т. ін., від яких починається або починають що-небудь.

Так багато повинен одповідати Вам, що не знаю, зчого почати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 384);

— Сержант Коломіець! — покликав Сагайда полкового зв’язківця, якого знав ще з Дінця (Олесь Гончар, III, 1959, 149);

Любов до землі почалася з цього крихітного острівка (Михайло Стельмах, II, 1962, 210).

26. з род. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, які є зразком для відтворення, наслідування і т. ін.

Пом’ялася [Докія Петрівна] трохи, а далі й виклала одразу. Мовляв, хоче оце брат Сава малювати з неї (Андрій Головко, II, 1957, 193).

27. з род. в. Уживається при вказуванні на що-небудь як на джерело матеріальних ресурсів.

— То тільки пани догадалися брати в ланцюги людей і поля, а ми будемо легше міряти, щоб не зобиджати землі. З неї живемо, виходить, жива вона (Михайло Стельмах, II, 1962, 33);

— Мати в нього зовсім стара. Одна. Вона жила з його атестата. Я вирішив послати їй свій... (Олесь Гончар, III, 1959, 126);

Цівадіс не брав кайла до рук, тинявся від одного вогнища до другого, відбирав у кого які були продукти і з того жив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 483).

28. з род. в. Уживається при вказуванні на галузь знань, дисципліну, до якої хто-, що-небудь має якесь відношення.

— Не скажете, як мій пуцьверінок вчиться? — Нічого, Амбросію Пилиповичу, тільки з арифметики трохи відстає (Михайло Стельмах, I, 1962, 254);

Диктант з української мови;

// Уживається при вказуванні на групу понять з якої-небудь галузі, сфери. Конференція з питань слов’янської філології.

29. з оруд. в. Уживається при вказуванні на особу, що вступає з іншою у певні стосунки, відношення або виявляє якесь ставлення до неї.

Оженивсь він із Оксаною (Марко Вовчок, I, 1955, 72);

[Орест:] Ви якось чудно поводитесь зі мною останнього часу (Леся Українка, II, 1951, 43);

З одним рибалкою він дуже подружив (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 112);

Через цю шапку.. у Сагайди завжди виникали конфлікти з полковим начальством (Олесь Гончар, III, 1959, 75);

Така собі проста Докія Петрівна, з людьми не горда і з дітьми лагідна (Андрій Головко, II, 1957, 192);

// Уживається при вказуванні на особи, предмети, що перебувають у взаємній дії.

Вони [старости] собі пішли в хату З батьком розмовляти (Тарас Шевченко, II, 1963, 382);

Яблука доспіли, яблука червонії Ми з тобою йдемо стежкою в саду (Максим Рильський, I, 1960, 129);

А ми ж не раз із ним ходили по кислиці (Володимир Сосюра, I, 1957, 68);

Під’їхав на мотоциклі і майор з ординарцем (Олесь Гончар, III, 1959, 209);

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок (Михайло Стельмах, I, 1962, 3).

30. з оруд. в. Уживається при вказуванні на предмет, наявний у кого-небудь під час якоїсь дії, руху і т. ін.

Плугатарі з плугами йдуть (Тарас Шевченко, II, 1963, 15);

На тлі вечірнього неба пропливають чотири жінки з кошиками на голові (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 406);

Не один мудрець, Цар не один, забувши свій вінець, У сизий ранок, вечором рожевим Сидів з удками (Максим Рильський, I, 1960, 168);

Він пильно.. оглянув Черниша, який стояв біля порога виструнчившись, із своїм запиленим ранцем за плечима (Олесь Гончар, III, 1959, 19).

31. з оруд. в. Уживається у сполуч. із словами, які виражають прохання, питання і т. ін., спрямовані до кого-небудь.

Він звернувся до парубків з проханням доглянути його коні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240);

Зараз, керуючи вогнем своєї роти, Брянський весь час стежить і за вогнем інших.. батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна із своїми спостереженнями (Олесь Гончар, III, 1959, 53).

32. з оруд. в. У сполуч. з прикм. спільний, згідний, солідарний і т. ін. уживається при вказуванні на особу, предмет, стосовно яких виявляється подібність або спільність чого-небудь.

Яка вона була щаслива, коли між двома сварками, хоч на хвилину, їй вдавалось знайти спільну з Антоном мову! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 305).

Означальні відношення

33. з оруд. в. Уживається при вказуванні на постійну зовнішню ознаку або на внутрішню властивість, характерну особливість кого-, чого-небудь.

Чує Остап любії слова й пізнав козачку-дівчину з русою косою (Марко Вовчок, I, 1955, 335);

Увіходить Йоганна, ще молода жінка, з слідами неабиякої вроди (Леся Українка, III, 1952, 159);

Він глянув на ставок і не пізнав його. Ні, то не ставок, то друге небо з місяцем, із зорями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 30);

— Тобі потрібна жінка неабияка, а з освітою (Андрій Головко, II, 1957, 559);

// Уживається при вказуванні на тимчасову або випадкову зовнішню ознаку особи, предмета.

Порожньо на подвір’ї, понуро стоять будівлі, а хата навіть із забитими віконницями (Андрій Головко, II, 1957, 182);

Стоїть з усмішкою сумною його дружина молода (Володимир Сосюра, II, 1958, 444);

Стрижений боєць у шинелі з піднятим коміром уже приклав банку до рота (Олесь Гончар, III, 1959, 160).

34. з оруд. в. Уживається при вказуванні на вміст якого-небудь предмета.

Вона зготувала юшку з куркою (Панас Мирний, IV, 1955, 144);

[Любов:] Достаньте мені мій альбом з фотографіями (Леся Українка, II, 1951, 71);

Вели коней, нав’ючених мінометами, боєприпасами, великими термосами з водою (Олесь Гончар, III, 1959, 98).

35. з род. в. Уживається при вказуванні на місце, середовище і т. ін., звідки походять, з якими пов’язані особа, предмет.

Дотанцював [козак] аж до брами, Крикнув: — Пугу! Пугу! Привітайте, святі ченці, Товариша з Лугу! (Тарас Шевченко, II, 1963, 54);

Коли була бабуня молодою, уподобав її якийсь парубок, гончар.. Він із козаків (Степан Васильченко, II, 1959, 334);

— Я сам — із Шевченків, тільки Іван (Юрій Яновський, I, 1954, 77);

Фельдшерка з санітарної роти робила йому перев’язку (Олесь Гончар, III, 1959, 130).

36. із знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, до якого прирівнюється за розміром інший предмет.

Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку (Номис, 1864, № 340);

— За що мене [рибку] так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички, а нам на глум, на сміх, Рот шпилькою неначе простромила!.. (Гулак-Артемовський, Байки. 1958, 80).