з

Значення в інших словниках

1. З — I З (зе). Як назва літери вживається в с. р.: велике з; як назва звука вживається в ч. р.: твердий з. II З – ІЗ – ЗІ З, прийм. Вж. у словосп. Літературне слововживання
2. з — I невідм., с. Десята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "з" (вимовляється "зе"). II із, зі, рідко зо, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають: Просторові відношення: 1》 з род. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. з — З, прийм.; ніколи не змінюється на с: з до́му, з по́ля, з ха́ти з, приросток, перед к, п, т, х змінюється на с: сказа́ти, спита́ти, сте́рти, схопи́ти; у складених прийм. з пишемо пишемо через розділку, не міняючи на с: з-під, з-по́між, з-посере́д Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. з — З¹, невідм., сер. Дев’ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «з» (вимовл. «зе»). З², ІЗ, ЗІ, рідко ЗО, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають: Просторові відношення 1. з род. Словник української мови в 11 томах
5. з — З пред. 1) Съ. Як з лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою. Ном. № 7307. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Ном. № 27. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, красноловця з доброго молодця! Ном. № 340. Словник української мови Грінченка