особа

ОСОБА – ОСОБИСТІСТЬ – ОСОБИНА, ОСОБЕНЬ

Особа, р. мн. осіб. Окрема людина, індивід; людська індивідуальність, особистість; граматична категорія дієслів: особа невіддільна від суспільства, службова особа, гармонійний розвиток особи.

Особистість, -тості, ор. -тістю. Окрема людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки тощо; індивідуальність. З роками пересвідчуєшся, що повноцінною особистістю можна назвати лише того, хто віддав належне і роботі, й людям, і життю в найширшому розумінні цього слова (П.Загребельний); – Я обстоюю те, щоб кожна людина мала найповнішу змогу розвинути свою особистість, свої здібності (Є.Гуцало).

Особина, рідше особень, -оня, ор. -онем. Окремий живий організм: поодинокі особини тюленя, сукупність особин одного виду, більш, як п’ятсот особин зубра.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

особа — (одна із людей) людина, чоловік, душа, книжн. індивід, (член суспільства) індивідуальність, особистість, (з певним суспільним становищем) постать, персона, фігура, ірон. шишка, цяця. Словник синонімів Полюги
особа — особа – особистість Часом цих іменників не розрізняють і пишуть: “Особа автора виявляється в доборі теми і в характерних, тільки йому властивих образах”, – або кажуть: “Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!... «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
особа — осо́ба іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
особа — Індивід, особистість, індивідуум, індивідуальність; (висока) персона, ф. цабе, цяця, ІД. достойник; (чарівна) жінка, дівчина; (дійова) персонаж, б. з. лицедій; Ж. постать, тіло; (біологічна одиниця) особина. Словник синонімів Караванського
особа — див. людина Словник синонімів Вусика
особа — Особа й особистість Ці два слова — особа й особистість — інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», — або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
особа — -и, ж. 1》 Окрема людина, індивід. || перев. з означ. Людина, що посідає певне, перев. високе, становище в суспільстві, у колективі і т. ін. || з присв. займ. або прикм. власний. Уживається замість зворотного займ. себе. Дійова особа. Культ особи. Великий тлумачний словник сучасної мови
особа — ОСО́БА, и, ж. 1. Окрема людина; індивід. В залі була ще одна особа, власне вона звернула на себе увагу Софії (Леся Українка); Коли він прочуняв, в кімнаті, крім них трьох, була ще й четверта особа – дівчина (І. Словник української мови у 20 томах
особа — I філософське і теологічне поняття одиничного розумного буття; віднесене до людини, Бога, ангела чи визначене через виказання її зв'язків, дій і проявів. II категорія дієслова, яка виражає відношення дії та її виконавця; існують 3 особи, відповідно і 3 особові форми дієслова (ма-ю, ма-єш, ма-є). Універсальний словник-енциклопедія
особа — че́рез тре́тіх осі́б, зі сл. бра́ти, дава́ти, дізнава́тися і т. ін. За чиїмсь посередництвом. Хабарі беруть тонко, обачно, через третіх осіб,— про таких він читав у газетах і чув не раз (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
особа — ЖІ́НКА (доросла особа жіночої статі), ОСО́БА, ТІ́ТКА розм., ТЬО́ТЯ розм., ЖОНА́ розм. рідше, НЕВІ́СТА діал.; МОЛОДИ́ЦЯ розм., МОЛО́ДКА розм., МОЛОДУ́ХА діал. (перев. молода заміжня); БА́БА фам. (перев. Словник синонімів української мови
особа — Осо́ба, -би, -бі; осо́би, осі́б Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
особа — ОСО́БА, и, ж. 1. Окрема людина, індивід. В залі була ще одна особа, власне вона звернула на себе увагу Софії (Л. Укр., III, 1952, 526); Коли він прочуняв, в кімнаті, крім них трьох, була ще й четверта особа — дівчина (Сенч., Опов. Словник української мови в 11 томах
особа — рос. личность у цивільному праві — громадяни і юридичні особи, що є суб'єктами цивільних правовідносин. О, які беруть участь у цивільних правовідносинах, мають користуватися правоздатністю і дієздатністю. Цивільні права О. охороняє закон. Eкономічна енциклопедія
особа — Осо́ба, -би ж. 1) Особа, лицо. 2) Лицо св. Троицы. К. Гр. 81. Словник української мови Грінченка