особа

ОСО́БА, и, ж.

1. Окрема людина, індивід.

В залі була ще одна особа, власне вона звернула на себе увагу Софії (Л. Укр., III, 1952, 526);

Коли він прочуняв, в кімнаті, крім них трьох, була ще й четверта особа — дівчина (Сенч., Опов., 1959, 41);

Поруч з героями-особами виступають, — і це дуже характерне для нашої доби, герої-колективи (Рильський, III, 1956, 157);

Особа невіддільна від суспільства, від колективу, а її сутність являє собою сукупність усіх суспільних відносин (Ком. Укр., 6, 1961, 52);

// перев. з означ. Людина, що посідає певне, перев. високе, становище в суспільстві, у колективі і т. ін.

Дзвінчук Штефан став великою особою. Сам гетьман довідався про його учинок (Хотк., Довбуш, 1965, 417);

— В Оренбурзі мені казали, що за нього вже клопочуться дуже впливові і дуже високопоставлені особи (Тулуб, В степу.., 1964, 109);

Простягнута рука міністра зустріла руку комісара, яка перед цим віддала особі міністра честь по-військовому (Ю. Янов., II, 1958, 110);

Першим заговорив зам, тому що він оцінить Дорошеве мовчання не як якусь тактику, а як повагу до службової особи (Тют., Вир, 1964, 147);

// Уживається замість імені якої-небудь людини, яке з певних причин не називається.

Одна вельми поважна особа, звертаючись до його патріотизму, прохала порятувати молодого українського письменника, якому тепер дуже скрутно (Коцюб., І, 1955, 164);

// Жінка, дівчина.

Хомі хочеться негайно ж виліпити портрет оцієї стрункої, чарівної, запаморочливої особи (Ю. Янов., II, 1954, 205);

Схопила [Ліна] собаку за нашийник, відкинула вбік. — Заходь, заходь, він не займе, — каже вона до тієї добре знайомої пружинистої, смаглявої особи, що з’являється на подвір’ї.. Тоня Горпищенко завітала (Гончар, Тронка, 1963, 166);

// з присв. займ. або прикм. власний. Уживається замість зворотного займ. себе.

Проти мене сиділа якась товстуля, .. така широка, що займала своєю особою два номери (Н.-Лев., II, 1956, 390);

Скільки раз я красно виголошував їх [думки] на зібраннях! Але ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко, та й ніколи не відносив я їх до власної особи (Коцюб., І, 1955, 260);

Стефаник не любить ліричних акордів та поетичних прикрас, він зовсім ховає свою авторську особу (Л. Укр., VIII, 1965, 260);

Володимир Ілліч вражав не тільки своєю величчю і геніальністю, а й простотою і скромністю. Він не терпів ніяких звеличень своєї особи (Укр. іст. ж., 2, 1960, 152).

В одні́й осо́бі — в одній, тій самій людині (про поєднання чого-небудь).

Вони говорили про Вашу "універсальність" і раділи, що у нас є такий талант — белетристичний, науковий, поетичний, публіцистичний, практичний і т. д., все в одній особі (Л. Укр., V, 1956, 433);

В осо́бі кого — в кому-небудь (про конкретну людину, установу і т. ін.).

В його [М. Павлика] особі всі ми втратили Талановитого робітника, живу, Чуткую силу, сівача зере́н плодючих (Фр., XIII, 1954, 385);

У Конституції СРСР записано, що вся влада в СРСР належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих (Рад. Укр., 5.XII 1953, 2);

Дійова́ осо́ба див. дійови́й;

Культ осо́би див. культ;

По́свідка про осо́бу див. по́свідка;

Розповіда́ти (зобра́жувати і т. ін.) в осо́бах — яскраво, образно передавати яку-небудь розмову, відтворювати подію і т. ін.

Ящірка розповідає про все це з охотою, довго, детально. Часто схоплюється з місця, говорить в особах (Збан., Малин. дзвін, 1958, 347).

2. Людська індивідуальність, особистість; людина як втілення індивідуального начала в суспільстві.

Перехід до комунізму висуває і ряд інших соціальних і духовних проблем, без розв’язання яких неможливо побудувати нове суспільство, забезпечити всебічний гармонійний розвиток особи (Ком. Укр., 8, 1965, 36).

3. жарт. Постать, тіло.

О. Артемій неначе не їхав, а летів своєю усією особою, неначе птиця шугала за вітром (Н.-Лев., IV, 1956, 48).

4. Граматична категорія дієслів, що виражається їх формами та особовими займенниками.

Категорія особи виражає взаємозв’язок між суб’єктом дії та дією з погляду участі суб’єкта в мовному спілкуванні (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 72).