ЄВАНГЕЛІЄ

ЄВА́НГЕЛІЄ

• ЄВАНГЕЛІЄ

(грец. ευαγγέλιον — добра звістка)

- жанрове визначення перших чотирьох книг новозавітної частини Біблії, в яких викладаються основи християн. віровчення. Це своєрідна повість про життя і вчення Ісуса Христа, подана у чотирьох версіях, які доповнюють одна одну. Укладення їх традиція приписує відповідно Матфею, Марку, Луці та Іоанну. Ці Є. — канонічні (в християнстві — "богонатхненні"), тобто визнані христ. церквами, на відміну од кількох Є., які вважають апокрифами. Євангелія Матфея, Марка і Луки близькі змістом, тому їх називають синоптичними (грец. συνοπτικός — зведений). Найкоротше з них Є. Марка. Ймовірно, воно було джерелом для Є. Матфея і Луки, в котрих використано і якийсь згодом втрачений літ. твір та усні перекази. Є. Іоанна створено на основі ін. джерела. Очевидно, Є. виникли на межі 1 і 2 ст. н. е. Припускають, що Є. Марка укладене в Римі, Матфея та Іоанна — в Сірії, Луки — в Кесарії або Римі. За жанровою природою Є. — поєднання оповіді, учительної проповіді та циклів сентенцій-притч. Тексти Є. не тільки читались і слухались, а й проголошувались під час церк. відправ. Як і всі біблійні та богослужебні книги, Є. відзначаються сталістю й незмінністю тексту. В давньорус. книжність Є. перейшли, вірогідно, у старослов'ян. перекладі з грец. мови, здійсненому Кирилом і Мефодієм (9 — 10 ст.). Текст цього перекладу дійшов до нас у створених різного часу і на різних слов'ян. територіях списках, найраніші з яких датуються 11 ст. Вони різняться мовою, графікою й орфографією. Списки Є. становлять чверть усієї давньорус. книжної спадщини 11 — 14 ст. Існує два типи євангельських книг: тетраєвангелія (четвероєвангелія) та апракосні Є. (апракоси). У тетраєвангеліях тексти євангелістів Матфея, Марка, Луки та Іоанна розміщено послідовно один за одним. Ці Є. призначаються насамперед для повчального читання, хоча використовуються і в богослужебній практиці. Від 11 — 14 ст. збереглося бл. 150 тетраєвангеліїв. Найдавніші з них, старослов'янською мовою, писані глаголицею: Зографське (Публ. б-ка ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ленінград) і Маріїнське (Б-ка СРСР ім. В. І. Леніна, Москва) — датуються 11 ст. Найдавніше датоване східнослов'ян. тетраєвангеліє — Галицьке євангеліє 1144, писане кирилицею, містить чимало галицько-волинських мовних рис (див. Євсевієве євангеліє). Апракосні Є. — це різновид літургійно-учительних збірників, у яких фрагменти тексту розміщено в порядку церк. служб за календарним принципом для церковно-служебних потреб. З коротких старослов'ян. апракосів відомі глаголичне Ассеманове Є. (Ватікан), кирилична Савина книга (Центр. архів давніх актів, Москва). Найдавніші короткі східнослов'ян. апракоси: Остромирове євангеліє 1056 — 57 (Публ. б-ка ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ленінград) та перша частина Архангельського Є. 1092 (Б-ка СРСР ім. В. І. Леніна). Найдавніші повні апракоси — Мстиславове Є. 1117, Юр'ївське Є. 1119 — 28 (обидва — Держ. Істор. музей, Москва), писані старослов'ян. мовою давньорус. редакції. Перші спроби надати єванг. текстам українсько-білорус. мовного колориту відомі з 15 ст. З проникненням нар. мови в реліг. л-ру під впливом ідей Реформації у 16 ст. з'являються українсько-білорус. переклади Є. Це тетраєвангелія або уривки з них. На особливу увагу заслуговують рукописне Пересопницьке євангеліє 1556 — 61 (ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР), перекл. Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у с. Двірці й м. Пересопниці на Волині; рукописне Житомирське, чи Волинське, Є. 1571, яке належало житом. протоієреєві Трипольському (місце зберіг. невід.) і вважається повним списком Пересопницького Є.; рукопис. фрагмент Є. кін. 16 — поч. 17 ст., знайдений у с. Літках на Київщині, також споріднений з Пересопницьким Є., — церковнослов'янський, але містить чималу укр. вставку, що є своєрідною мозаїкою єванг. уривків, вибраних з різних джерел; неповне друковане Є. Василя Тяпинського-Омеляновича, з цікавою передмовою, датується прибл. 1575 — 80 (місце вид. невід.), перекладене за польськомовною Біблією Симона Будного (єдиний прим, його зберіг. в Публ. б-ці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ленінград); рукописне Є. Валентина Негалевського (ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР), перекладене 1581 з польськомовної версії социніанина Мартина Чеховича; це Є. наз. ще Хорошівським, оскільки його знайдено в с. Хорошеві на Волині. Тетраєвангеліє ввійшло до складу Острозької Біблії 1581; московського вид. Біблії 1663, у підготовці якого брали участь Єпіфаній Славинецький та Арсеній Корецький-Сатановський; києво-печерського вид. Біблії 1758; невиданої Біблії 1712, серед упорядників якої були Феофілакт Лопатинський та Стефан Яворський; т. з. Єлизаветинської Біблії 1751 — 56, текст якої редагували Варлаам Лащевський та Гедеон Слонимський; укр. перекладу Біблії, здійсненого на межі 19 і 20 ст. П. Кулішем, І Нечуєм-Левидьким та І. Пулюєм (вид. 1903 у Відні).

На Україні здавна створювалися так звані тлумачні Є., які переказували й роз'яснювали канонічні євангельські тексти здебільшого мовою, близькою до народної. Зразком таких тлумачень є Нягівські (Закарпаття) повчання 16 ст. На основі тлумачних Є. виникли учительні євангелія — своєрідні збірники проповідей на євангельські теми.

■ Літ.: Крыжановский Г. Рукописные Евангелия Киевских книгохранилищ. К., 1889; Крыжановский Г. Рукописные Евангелия Волынского Епархиального Древлехранилища. (Историко-диалектологические очерки). "Волынский историко-археологический сборник", 1896, в. 1; Назаревский А. А. Язык Евангелия 1581 года в переводе В. Негалевского. К., 1911; Тиховский Ю. И. Новые данные о западнорусских переводах священного писання XVI века. В кн.: Труды четырнадцатого археологического съезда, т. 3. М., 1911; Левицький О. Про Василя Тяпинського, що переклав в XVI ст. Євангеліє на просту мову. "Записки історичної і філологічної секції Українського Наукового Товариства в Києві", 1913, кн. 12; Жуковская Л. П. Текстология и язык древнейших славянских памятников. М., 1976.

В. І. Крекотень, І. П. Чепіга.