ВІДРОДЖЕННЯ

ВІДРО́ДЖЕННЯ

• ВІДРОДЖЕННЯ

, Ренесанс (франц. Renaissance) — епоха в історії культури народів Зх. і Центр. Європи (в Італії 14 — 16 ст., в ін. країнах — кін. 15 — 16 ст.). Тенденції В. поступово наростали ще з часів середньовіччя (див. Передвідродження). Виникнення В. пов'язане з розкладом феод. і зародженням ранньокапіталістич. відносин, що супроводилися утворенням централізованих нац. держав, переходом від ремесла до мануфактури, зростанням торг. відносин у зв'язку з великими геогр. відкриттями. Поширюється вільнодумство, активізуються єретичні рухи, які розхитують авторитет катол. церкви. В цей час розвинулась нова, бурж. ідеологія, виник новий світогляд, який дістав назву гуманізму. Людина, її особистість, внутр. світ набувають першорядної ваги. Стверджуючи людське право на земне щастя, гуманісти В. піддали критиці всю систему феод. і церк. гніту, виступили проти контролю церкви над діяльністю людини.

Велику роль у розвитку л-ри і мист-ва В. відіграла антична спадщина, в якій митці знаходили опору в боротьбі проти середньовіч. схоластики й аскетизму. Відродження античності, сприйняте як відродження мистецтва і науки після середньовічного занепаду, дало назву цілій епосі (вперше цей термін застосував італ. історик мистецтва Дж. Вазарі в 16 ст.).

Ренесансний гуманізм став ідеол. основою багатої і яскравої л-ри, яка відзначалася різноманітними формами і стилями, своєрідністю нац. варіантів. Водночас їй були властиві спільні особливості й принципи худож. мислення, що дозволяє говорити про В. як провідний напрям європ. л-ри і мист-ва 14 — 16 ст. Це л-ра, звернена до реального світу й реальної людини, в якій вбачалася найвища цінність і найвища мета світобудови. Якщо у творах середньовіч. митців світ поставав у вигляді символів і алегорій "невидимого оком", то ренесансні митці прагнули показати самоцінність реального світу. Звідси посилений розвиток реалістич. елементів і тенденцій у л-рі В. Своєрідний ренесансний реалізм знайшов своє завершене вираження у творчості М. Сервантеса і В. Шекспіра.

В л-рі В. не тільки утверджується нова тематика, а й створюється нова поетика. Її істотна особливість — своєрідне співвідношення між реальним і ідеальним, що визначає специфіку образотворчості: на реальне падає відблиск ідеального, а ідеальне ніби набуває реального буття. Життєва реальність постійно співвідноситься з певними ідеальними нормами й урівноважується ними. Найвищим ідеалом митців В. було створення образу досконалої людини в гармонійному світі.

Провідна роль у розвитку л-ри В. належала Італії, де вона склалася найраніше. Прямим попередником цієї л-ри був Данте, найвидатніший письменник італ. і європ. Передвідродження. Безпосередніми зачинателями л-ри В. виступили Ф. Петрарка й Дж. Боккаччо. В 15 ст. в Італії та ін. країнах Зх. Європи л-ра розвивалася переважно лат. мовою, в 16 ст. її витісняють живі нац. мови. До визначних досягнень л-ри в Італії належить також творчість Дж. Понтано, А. Поліціано, М. Боярдо, Л. Аріосто, Л. Пульчі, Н. Макіавеллі, П. Аретіно. Поряд з поезією і прозою в 16 ст. формується нова драматургія, яка на рубежі 17 — 18 ст. досягає високого рівня в Англії та Іспанії. Вершинами ренесансної л-ри у Франції є творчість Ф. Рабле і поетів "Плеяди", в Англії — поезія Е. Спенсера і драматургія Шекспіра, в Іспанії — творчість Сервантеса і Лопе де Веги. У Німеччині рух В. був рано перерваний Реформацією і феод.-католицькою реакцією. Тут ідеї гуманізму знайшли вираження в сатирі С. Бранта (поема "Корабель дурнів"), анонімних "Листах темних людей", діалогах і памфлетах У. фон Гуттена. У Нідерландах видатним письменником-гуманістом був Еразм Роттердамський. Значного розвитку л-ра В. набула в слов'ян. країнах — Хорватії (Далмації), Чехії та Польщі. В Далмації ренесансна поезія особливо розквітла в Дубровнику, де з комедіями виступив М. Држич — перший видатний драматург слов'ян. світу. В Чехії в 15 ст. з'явилися антикатолицькі твори Я. Гуса, Я. Желівського. До кращих здобутків польс. л-ри В. належить поезія Я. Кохановського й публіцистика А. Фрича Моджевського.

Східнослов'ян. л-ри в 15 — 16 ст. зберігали в основному ще середньовіч. характер і структуру. Але і в них відбувалися важливі зрушення, які знаменували поступовий поворот до нової європ. культури й л-ри. Особливо помітні вони в тогочасних укр. і білорус. л-рах, які мали безпосередні зв'язки з польс. і західноєвроп. л-рами. Ідеї Відродження позначились на латиномовній поезії і прозі 16 ст. в Галичині (Павло Русин, С. Оріховський та ін.). Проте в укр. л-рі В. проявилося гол. чин. в "центральноєвропейському варіанті", для якого характерна взаємодія з Реформацією. В цьому плані значний інтерес становить укр. полемічна л-ра кінця 16 — поч. 17 ст. (Христофор Філалет, Стефан Зизаній, Іван Вишенський та ін.). В укр. та ін. східнослов'ян. л-рах ренесансні процеси продовжувалися і в 17 — 18 ст.

■ Літ.: Литература эпохи Возрождения и проблеми всемирной литературы. М., 1967; Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. М., 1978; Пинский Л. Е. Реализм эпохи Возрождения. М., 1961: Голенищев-Кутузов И. Н. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV — XVI вв. М., 1963; Наливайко Д. Україна і європейське Відродження, "Вітчизна", 1978, № 3; Наливайко Д. С., Крекотень В. І. Українська література XVI — XVIII століть у слов'янському і європейському контексті. В кн.: ЇХ Міжнародний з'їзд славістів. Слов'янські літератури. К., 1983.

Д. С. Наливайко.